Іван накидав сухих галузок і підпалив. Вогонь потріщав трохи підсподом і вигнав дим. А коли дим заметавсь над вогнем, заметалися тіні кострубатих смерек і залюднили полянку.
Іван сів на пеньок і обдивився. Поляна була закидана вся трухлявими пнями, колючою сіткою гострих вершків, між якими вилась дика малина. Спідні галузки смерек, тонкі й посохлі, звисали додолу, як руда борода.
Сум знову обняв Івана. Він знову був сам. Марічка не йшла.
Закурив люльку і вдивлявся в вогонь, щоб чим-небудь скоротити чекання. Мусила ж врешті прийти Марічка. Йому навіть здавалось, що він чує її ходу і тріск під ногами гіллячок. О! Врешті, вона… Хотів встати і піти їй назустріч, але не встиг.
Сухі гіллячки розсунулись тихо, і з лісу вийшов якийсь чоловік.
Він був без одежі. М'яке темне волосся покривало все його тіло, оточало круглі і добрі очі, заклинилось на бороді і звисало на грудях.
Він склав на великий живіт зарослі вовною руки і підійшов до Івана.
Тоді Іван зразу його впізнав. Се був веселий чугайстир, добрий лісовий дух, що боронить людей од нявок. Він був смертю для них: зловить і роздере.
Чугайстир добродушно всміхнувся, кліпнув лукаво оком і поспитав Івана:
- Куди побігла?
- Хто?
- Нявка.
«Се він про Марічку,- з ляком подумав Іван, і серце закалатало йому в грудях.- Ось чого вона зникла!..»
- Не знаю… Не видів,- байдужно обізвався Іван і запросив чугайстра:
- Сідайте.
Чугайстир сів на пеньок, обтрусився з сухого листу і простяг до вогню ноги.
Обоє мовчали. Лісовий чоловік грівсь коло ватри та розтирав собі круглий живіт, а Іван думав уперто, яким би чином довше затримать чугайстра, щоб Марічка якнайдалі встигла втекти.
Але чугайстир сам допоміг.
Підморгнув до Івана лукавим оком і обізвався:
- Може б, ти трошки пішов зо мною у танець?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Тіні забутих предків» автора Коцюбинський Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „читати“ на сторінці 25. Приємного читання.