TextBook — Ну ж і навалився клас-гегемон, — сумно сказав Остап. — Навіть мою легковажну ідею — і ту використали у своїх інтересах. А мене відтерли, Зосю. Чуєте, мене відтерли. Я нещасний.
— Сум ний закоханий, — вимовила Зося, нарешті обернувшись до Остапа.
— Так, — відповів Остап, — я типовий Євгеній Онєгін, він же лицар, позбавлений спадщини Радянською владою.
— Ну, який там лицар!
— Не гнівайтесь, Зосю. Зважте на атмосферний стовп. Мені здається, що на мене він тисне ще з більшою силою, аніж на інших громадян. Це через кохання до вас. І до того ж я не член профспілки. Від цього також.
— Крім того, ще й тому, що ви брешете більш аніж інші громадяни.
— Це не брехня. Це закон фізики. А може, справді, ніякого стовпа немає і це одна моя фантазія?
Зося спинилася і почала стягати з руки рукавичку сіропанчішного кольору.
— Мені тридцять три роки, — поспіхом сказав Остап, — літа Ісуса Христа. А що я зробив досі? Учення я не створив, учнів розбазарив, мертвого Паніковського не воскресив і тільки ви…
— Ну, до побачення, — сказала Зося, — мені в їдальню.
— Я теж пообідаю, — заявив великий комбінатор, глянувши на вивіску: «Учбово-показовий харчовий комбінат ФЗУ при Чорноморській державній академії просторових мистецтв», — з'їм який-небудь чергово-показовий борщ при цій академії. Може, стане легше.
— Тут тільки для членів профспілок, — попередила Зося.
— Тоді я так посиджу.
Вони зійшли вниз по трьох приступках. В глибині учбово-показового комбінату під зеленим дахом з пальм сидів чорноокий молодий чоловік і з почуттям власної гідності дивився на меню.
— Перікл! — ще здалеку гукнула Зося. — Я купила тобі шкарпетки з подвійною п'яткою. Познайомтесь. Це Феміді.
— Феміді! — сказав молодий чоловік, сердечно потискуючи Остапову руку.
— Бендер-Задунайський, — грубо відповів великий комбінатор, враз збагнувши, що він спізнився на свято кохання і що шкарпетки з подвійною п'яткою — це не просто продукція якоїсь там кооперативної артілі псевдоінвалідів, а певний символ щасливого шлюбу, узаконеного загсом.
— Як! Хіба ви ще й Задунайський? — весело запитала Зося.
— Так. Задунайський. Адже ви теж уже не лише Синицька? Судячи по шкарпетках…
— Я — Синицька-Феміді.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Золоте теля» автора Ільф Ілля на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина третя ПРИВАТНА ОСОБА“ на сторінці 41. Приємного читання.