Розділ «Частина перша ЕКІПАЖ «АНТИЛОПИ»»

— Не розумію, — сказав Остап, — чим вам не до вподоби костюм пожежника? Все ж таки це краще, аніж костюм короля у вигнанні, який ви носите зараз. А ну, повернись-но, синку! Чудово! Скажу вам відверто: це личить вам більше, як запроектовані мною сюртук і капелюх.

На вулицю вийшли в новому убранні.

— Мені потрібен смокінг, — сказав Остап, — але тут його нема. Почекаємо кращих часів.

Остап відкрив мітинг з піднесенням, не підозрюючи, яка гроза насувається на пасажирів «Антилопи». Він був дотепним, розповідав смішні дорожні пригоди і єврейські анекдоти, чим дуже сподобався публіці. Кінець промови він присвятив розгляду давно назрілої автопроблеми.

— Автомобіль, — викрикнув він, як у рупор, — не розкіш, а… В цю хвилину він помітив, що голова комісії по зустрічі взяв з рук хлопчика, що пробіг до трибуни, телеграму.

Вимовляючи слова «не розкіш, а засіб пересування», Остап нахилився ліворуч І через плече голови зазирнув у телеграфний бланк. Те, що він прочитав, вразило його. Він гадав, що попереду ще цілий день… В його голові враз промайнула низка сіл і містечок, де «Антилопа» скористалася з чужих матеріалів і коштів.

Голова комісії ще ворушив вусами, намагаючись збагнути зміст депеші, а Остап, припинивши на півслові промову, сплигнув з трибуни і вже продирався крізь натовп. «Антилопа» зеленіла на перехресті доріг. На щастя, всі пасажири сиділи на своїх місцях, чекаючи моменту, коли Остап накаже переносити в машину дарунки міста. Це завжди бувало після мітингу. Нарешті голова комісії збагнув зміст телеграми. Він відірвав погляд від телеграми і побачив командора, що втікав.

— Це шахраї! — вигукнув він страждальним голосом. Він всю ніч мучився, складаючи привітальну промову, і його авторське почуття було ображене.

— Держи їх!

Крик голови комісії долинув до вух антилопівців. Вони нервово заметушилися. Козлевич увімкнув мотор і в одну мить опинився на своєму сидінні. Машина подалася вперед, не дочекавшись Остапа. Спохвату антилопівці навіть не збагнули, що лишають в біді свого командора.

— Стій! — кричав Остап, стрибаючи навздогін за машиною.

— Дожену — всіх звільню!

— Стій! — кричав голова комісії.

— Стій, дурень! — кричав Балаганов Козлевичу. — Не бачиш — шефа забули.

Адам Казимирович натис на педалі. «Антилопа» заскреготала і спинилася. Командор вскочив сторчма у машину і у відчаї крикнув: «Повний вперед!» Незважаючи на різнобічність і холоднокровність свого характеру, він не міг терпіти фізичної розправи. Козлевич, стерявшись розуму, взяв одразу на третю швидкість, дверцята розчинились, і з машини випав Балаганов. Все це сталося за якусь мить. Поки Козлевич знову гальмував, тінь натовпу, що переслідував машину, вже лягла на Балаганова. До нього вже простяглися чиїсь здоровенні ручища, коли «Антилопа» заднім ходом врізалась в натовп і залізна рука командора вхопила Балаганова за ковбойську сорочку.

— Повний вперед! — заволав Остап.

І тут мешканці Лучанська вперше відчули перевагу механічного транспорту над гужовим. Машина задеренчала всіма своїми частинами і швидко помчала, рятуючи від справедливого покарання чотирьох правопорушників.

Перший кілометр шахраї важко дихали. Балаганов, який дорожив своєю красою, розглядав у кишенькове люстерко малинові подряпини на обличчі, які дістав, падаючи з машини. Паніковський тремтів у своєму костюмі пожежника. Він боявся помсти командора. І вона прийшла негайно.

— Це ви погнали машину, коли я ще не встиг сісти? — грізно запитав командор.

— Їй-богу… — заканючив Паніковський.