Розділ «Частина перша ЕКІПАЖ «АНТИЛОПИ»»

— А що, хіба я схожий на людину, у якої можуть бути родичі?

— Ні, але мені…

— Я не маю родичів, товаришу Шуро, — я один на всьому світі. Був у мене папаша, турецький підданий, та й той давно сконав у страшній судомі. Йдеться не про це… Я з дитинства хочу в Ріо-де-Жанейро. Ви, звичайно, не знаєте про існування цього міста?

Балаганов сумовито похитав головою. З світових вогнищ культури він, окрім Москви, знав тільки Київ, Мелітополь і Жмеринку. І взагалі він був переконаний, що земля — це суцільна рівнина.

Остап кинув на стіл аркушик паперу — видерту з книги сторінку.

— Це вирізка з «Малої радянської енциклопедії». Ось тут написано про Ріо-де-Жанейро: «1360 тисяч жителів», так… «значна кількість мулатів… біля просторої бухти Атлантичного океану…» Ось, ось! «Розкішшю магазинів і пишнотою будинків головні вулиці міста не поступаються перед кращими містами світу». Ви уявляєте собі, Шуро? Не поступаються! Мулати, бухта, експорт кофе, так би мовити, кофейний демпінг, чарльстон під назвою «У моєї дівчинки є одна маленька штучка». І… Та про що говорити! Ви самі бачите, що діється! Півтора мільйона людей — і всі, як один, у білих штанях! Я хочу звідсіль виїхати. У мене за останній рік виникли з Радянською владою серйозні незгоди. Вона хоче будувати соціалізм, а я не хочу. Мені нудно будувати соціалізм. Тепер ви зрозуміли, нащо мені потрібно стільки грошей?

— Де ж ви візьмете п'ятсот тисяч? — тихо запитав Балаганов.

— Де завгодно, — відповів Остап. — Покажіть лише мені

багату людину — і я відберу у неї гроші.

— Як? Вбивство? — ще тихіше запитав Балаганов і кинув погляд на сусідні столики, де арбатовці підіймали заздравні фужери.

— А знаєте, — промовив Остап, — вам не слід було підписувати так звану сухаревську конвенцію. Це розумове напруження, як видно, вас дуже виснажило. Ви дурнішаєте просто на очах. Зарубайте собі на носі: Остап Бендер нікого не вбивав. Його вбивали, це було. Але він особисто чистий перед законом. Звичайно, я не херувим. Я не маю крил, але я поважаю карний кодекс. Це моя слабість.

— Як же ви думаєте забрати гроші?

— Як я думаю забрати? Для вилучення грошей існує безліч варіантів, залежно від обставин. Я особисто маю чотириста порівняно чесних засобів вилучення. Але справа не в засобах. Йдеться про те, що зараз немає багатих людей. І в цьому трагедія мого становища. Звичайно, хтось інший на моєму місці накинувся б на якусь беззахисну держустанову, але це мені невластиво. Ви вже чули про мою повагу до карного кодексу. Немає вигоди обкрадати колектив. Дайте мені багатого індивіда. Але його немає, цього індивіда…

— Та що ви! — вигукнув Балаганов. — Є дуже багаті люди!

— А ви їх знаєте? — негайно запитав Остап. — Ви можете назвати прізвище і точну адресу хоч би одного радянського мільйонера? А вони справді є… Вони мусять бути… Якщо по країні ходять якісь грошові знаки, то мусять же бути люди, у яких їх багато. Але як знайти такого спритнягу?

Остап навіть зітхнув. Очевидно, мрії про багатого індивідуума хвилювали його давно.

— Як приємно, — промовив він у задумі,—працювати з легальним мільйонером у добре організованій буржуазній державі з старовинними капіталістичними традиціями. Там мільйонер — популярна фігура. Адреса його відома. Він мешкає в особняку десь в Ріо-де-Жанейро. Йдеш прямісінько до нього на прийом і вже в передпокої, після перших же привітань, відбираєш гроші. І все це, майте на увазі, по-доброму, ввічливо: «Алло, сер, не хвилюйтесь! Доведеться вас трішечки потурбувати. Ол райт! Готово». І все. Культура! Що може бути простіше? Джентльмен у товаристві джентльменів робить свій маленький бізнес. Тільки не треба стріляти в люстру, це зайве. А в нас… Боже, боже!.. В якій холодній країні ми живемо! У нас все приховане, все в підпіллі. Радянського мільйонера не може знайти навіть Наркомфін з своїм надпотужним податковим апаратом. А мільйонер, можливо, сидить зараз ось у цьому так званому літньому садку за сусіднім столиком і п'є сорокакопійкове пиво «Тіп-Топ». Ось що прикро!

— То ви гадаєте, — запитав перегодом Балаганов, — що якби знайшовся ось такий потайний мільйонер, то…

— Не продовжуйте. Я знаю, що ви хочете сказати. Ні, не те, зовсім не те. Я не буду душити його подушками чи бити наганом по голові. І взагалі ніяких цих дурниць не буде. Ох, якби тільки знайти такого індивідуума! Я вже так влаштую, що він сам принесе мені свої гроші на блюдечку з голубою каймою.

— Це дуже добре, — Балаганов довірливо посміхнувся. — П'ятсот тисяч на блюдечку з голубою каймою.