ЧАСТИНА ТРЕТЯ

Залишенець. Чорний ворон

Минулої ночі Тіна заснула, поклавши голову на моє плече.

Я слухав, як вона дихає, голубив її волосся і хотів, щоб ця ніч ніколи не кінчалася.

Справді, чого злитися?


З


Під'їжджаючи надвечір до Гайсина, я вирішив підкотити прямо до тутешнього військкомату, аби мені підсобили з ночівлею. Часом безпечніше йти напролом і вимагати офіційного сприяння, ніж самотужки шукати нічлігу, привертаючи зайву увагу. Тож розпитавши в людей, де військовий комісаріат, я під'їхав до цегляної будівлі, пофарбованої в червоно-рудий колір.

— Всє на мєстє? — спитав у вартового на ґанку.

— А кто вам нужєн?

— Комісар, разє нє понятно?

— Трєтій кабінєт справа!

Я пройшов коридором, відчинив треті двері і, не зважаючи на чергового в передпокої, без пояснень завітав до свого «колеги».

І ось тут, по правді сказати, я розгубився.

Він сидів за столом і дивився на мене.

Я стояв біля дверей і дивився на нього.

Ми мовчки впізнавали один одного, мовчки дивувалися цій несподіваній зустрічі, чекаючи, хто обізветься першим.

— Ти?.. — він підвівся з-за столу.

— Да, товаріщ Калюжний. Очєнь рад нашєй встрєчє.

— Я тожє… Но… ведь ти…

Колишній штабний поручник Афанасій Карпович Калюжний, він же Фаня-Панас, розгубився не менше за мене, бо, крім нашої зустрічі в Умані, не міг не згадати, як заскочив мене, «бандита», в батьківській хаті і, спасибі йому, таки виручив. Тепер він стояв спантеличений, намагаючись угадати, чи перед ним і справді червоний комісар, чи перевдягнутий гайдамака, який прийшов витрясти з нього душу.

— А что я? Жізнь мєняєтся. Я, мєжду прочім, твой должнік.

Ми потроху розговорилися, а коли Калюжний довідався, в якій справі я до нього зайшов, то зовсім ожив.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Залишенець. Чорний ворон» автора Шкляр Василь на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ТРЕТЯ“ на сторінці 20. Приємного читання.