Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Вона так звикла до Мотриного монастиря, що може піти туди і в послушниці. Я чула, що після того розбою обитель трохи ожила, знов приймає насельниць.

— Такою, як була, «Мотря»[*] більше ніколи не буде.

— Не буде, але я до того, що, може, Дося одвоювалася та й пішла до «Мотрі» уже не з шаблею, а з молитовником. Давно не з'являлася. А ти чого допитуєшся за неї?

— Так. Згадалась чогось. Ти мені вибачай.

— За що я повинна тобі вибачати?

— За все. І за клопоти, яких завдаю, і за поспіх мій повсякчасний. Мушу й тепер вирушати.

— Атож. Коли не кину на карти, то все коло тебе червова дама лягає.

— Дама тут ні до чого, — сказав Ворон. — У мене робота.

— Руки не болять од тієї роботи? — спитала вона.

— Болять. Але тільки ночами.

— Тут я тобі не в поміч. Одно лишень можу.

— Що, Євдосю?

— Молитись за тебе.

Вона взяла з полички під божницею великий кухонний ніж, приклала його до однієї Воронової долоні, потім до другої. І — до чола.

— Будь мені здоровий та дужий.

— А якщо зі мною щось станеться, ти цього хлопчика… — почав було Ворон, проте вона його перебила:

— До дідька! Скоро ти прийдеш до мене.

2

До Чорного лісу я повернувся впору: Загородній тільки-но випросив у Гамалія дозволу перепинити який-небудь поїзд, щоб зодягнути та перевзути наше поповнення. Кажу, випросив, а не спитав дозволу, бо саме так воно і було — Гамалій довго впирався, мовляв, ми цим більше собі нашкодимо, ніж допоможемо, оскільки привернемо зайву увагу більшовиків до залізниці й Чорного лісу, а це зовсім недоречно перед початком нашого виступу. Хтозна, може, ми чавункою ще й поїдемо до Звенигородки, казав Гамалій, на що Загородній відповів, що ні, отамани поїздом не поїдуть, бо нас тут багато хто знає в лице, можуть упізнати, тож поїдемо ми, пане полковнику, на конях, а поки що переймемо бодай одненький ешелон.

Гамалій ще трохи почмихав, покрутив носом, а потім таки здався: добре, спиніть одного, але без крові — червоноармійське обмундирування відберіть, зброю, харчі, а людей не чіпайте. Хоча як спірвете чекістів, то пошліть у небесну канцелярію по довідку, — нарешті потеплішав з лиця Гамалій.