Фах

Чи не прямують вони до одного з виходів у захисному куполі, щоб вилетіти з міста? Ні, вони почали знижуватися, і Джордж з полегшенням зітхнув.

Скімер опустився біля розташованого на даху входу в готель. Коли Джордж виліз, Інженеску запитав:

— Ви не відмовитесь пообідати зі мною в моєму номері?

— Звичайно, — відповів Джордж і приязно посміхнувся. Він якраз почав відчувати порожнечу в шлунку, бо ж пропустив другий сніданок.

За обідом Інженеску не промовив і слова. Настала ніч, і автоматично ввімкнулися стіни. «Я прожив самостійно майже цілий день», — подумав Джордж.

Коли вони вже пили каву, Інженеску нарешті знов озвався:

— Ви поводилися так, наче підозрювали мене в чомусь недоброму.

Джордж почервонів і, поставивши чашку, спробував щось заперечувати, та його літній співрозмовник розсміявся і похитав головою:

— Так воно і є. Я уважно спостерігав за вами, відколи вперше побачив, і мені здається, що тепер багато про вас знаю.

Джордж перелякано підвівся.

— Сядьте, — мовив Інженеску, — я тільки хочу допомогти вам.

Джордж сів, але в голові його здійнявся вир думок. Якщо старий знав, хто він, то чому не залишив у руках полісмена? А з другого боку, чому він вирішив запропонувати йому допомогу?

— Ви бажаєте знати, чому я вирішив допомогти вам? — запитав Інженеску. — О, не лякайтесь, я не вмію читати думки. Бачите, мій досвід дозволяє з найнезначнішої зовнішньої реакції людини судити про її думки. Вам це зрозуміло?

Джордж заперечно похитав головою.

— Спробуйте уявити собі, яким ви мені здалися з першого погляду, — сказав Інженеску. — Ви стояли у черзі, щоб подивитися Олімпіаду, та дрібні деталі вашої поведінки не відповідали тому, що ви робили. Ви мали непідходящий вираз обличчя, не ті жести. Я подумав, що тут щось не те, що тут криється якась дивовижна загадка. Можливо, розмірковував я, ви самі не усвідомлюєте, що з вами. Я не витримав, пішов і сів поруч з вами. Потім, коли ви вийшли, я знову пішов за вами і підслухав розмову з другом. І вже після того ви стали для мене дуже цікавим об’єктом для вивчення — вибачте, якщо це звучить неприродно, — тож я не міг дозволити, щоб вас забрали в поліцію… Скажіть, що вас турбує?

Джордж вагався. Якщо це пастка, то для чого діяти таким кружним шляхом? А йому ж так треба до когось звернутися! Бо ж він приїхав у місто по допомогу, а зараз йому її пропонують. Можливо, погано саме те, що її запропонували. Допомога дається йому надто вже легко.

— Звичайно, те, що ви розповісте мені як соціологу, не підлягає розголошенню, — вів далі Інженеску. — Ви розумієте, що це означає?

— Ні, сер.

— Це означає, що з мого боку буде безчесним, якщо я розповім комусь про те, що дізнаюся від вас, хоч би з якою метою я це зробив. Більше того, ніхто не має законного права примусити мене щось розповідати.

— А я думав, ви — історик, — у Джорджеві несподівано спалахнула підозра.