Фах

— Ні, ти не підеш. — Тревіліян, скаженіючи, кинувся до Джорджа і вчепився в його піджак. — Дай відповідь на моє запитання. Для чого з’являтися сюди й тикати мене носом в мою поразку, якщо сам не в змозі витерпіти те саме, що й я? Ти чуєш мене?

Він шалено тряс Джорджа, і коли вони, не припиняючи боротьби й мало не падаючи, рухалися через залу, у вухах Джорджа пролунав голос долі у вигляді оклику полісмена:

— Досить. Досить. Припиніть!

Серце Джорджеві налилося свинцевим тягарем і важко забилося. Полісмен запитає їхні імена і вимагатиме посвідчення, а у Джорджа немає документів. Після перших же запитань відкриється, що він не має фаху. І, крім того, все відбуватиметься в присутності Тревіліяна, який нестерпно страждав, зазнавши невдачі, й, повернувшись додому, він роздзвонить це всім, утішаючи своє уражене самолюбство.

Джордж не міг знести цього. Він вирвався і кинувся був тікати, та відчув на своєму плечі важку руку полісмена.

— Гей, постривайте! Покажіть-но ваші документи.

Обмацуючи кишені в пошуках свого посвідчення, Тревіліян різко мовив:

— Я — Арманд Тревіліян, металург по кольорових металах. Я тільки-но брав участь в Олімпіаді. Ви краще з’ясуйте, сержанте, хто він такий.

Джордж стояв перед ним і не міг вимовити ні слова. Губи йому пересохли, а горло стислося.

Почувся чийсь спокійний і вимогливий голос:

— Можна вас на хвилиночку, сержанте?

Полісмен обернувся:

— Так, сер?

— Цей юнак — мій гість. Що сталося?

Джордж озирнувся, не в змові приховати подиву. Це був той самий сивий чоловік, який сидів з ним поряд на Олімпіаді. Сивий доброзичливо кивнув Джорджеві. Його гість? Він що, з глузду з’їхав?

— Ці двоє порушували порядок, сер, — пояснив полісмен.

— Заподіяно якийсь злочин? Є збитки?

— Ні, сер.

— Що ж, тоді я всю відповідальність беру на себе.

Він показав полісменові маленьку картку, той одразу ж відступив назад.