Розділ «ПЕЧЕРНИЙ ЛЕВ»

Наприкінці тижня дерева на шляху загону майже позвикали. Попереду до самого обрію стелився безкраїй степ. Лише подекуди бовваніли окремі острівці кущів, гайки чи “поодинокі дерева.

Ун та його супутниці чимчикували вперед, маючи надію зустріти якусь височину, звідки можна було б роззирнутися. Опівдні на привалі одна жінка, подавшись на схід, раптово скрикнула й почала гукати інших. Усе було ясно без слів: на землі виднілися сліди багаття.

— Вогневики! — сказав Ун.

Жінки здавалися дуже схвильованими. Старша, її звали Ушр, обернулася до уламра, гнівно вимахуючи руками. Він збагнув, що вогневики ворогували з жінками. Людожери не лише винищили половину з них, але, безперечно, вигубили всіх чоловіків племені: з минулої осені жінки ніде не зустрічали своїх родаків.

Стоянка була давня, очевидно, вогневики зупинялися тут кілька днів тому. Всі запахи звітріли. Щоб з’ясувати чисельність ворожого загону, потрібно було чимало часу. Вогневиків виявилося небагато, і жодного знаку, що Зур серед них.

Одначе якийсь слід усе-таки залишився, і Ун з жінками рушив навздогін. Потроху слід став виразнішим. Іти ним було легко: подавшись на північ, вороги весь час простували по прямій. Двічі знайдені попелища свідчили про недавні стоянки.

Третього ранку жінка, що йшла попереду загону, голосно скрикнула й замахала руками. Підскочивши до неї, Ун побачив на пухкій землі відбитки ніг і з радістю знайшов серед них Зурів слід. Гонитва ставала все легшою: земля ще зберігала запах ворогів, — зайвий доказ, що Ун та його супутниці вигравали відстань.

Смеркло, але місяць ще не зійшов. Проте загін провадив переслідування завдяки двом жінкам, вони бачили в темряві, хоча не так добре, як лісовики.

Та ось шлях заступило гористе пасмо. Піднявшись схилом найвищого горба, Ун розклав багаття в видолинку на півдорозі до вершини, щоб не побачили здалеку вогонь. Обережність, та ще під носом у ворога, ніколи не зайва.

Удень Ун забив великого оленя, і жінки заходилися смажити оленину на рожні. Надійний притулок, сита вечеря і тепло кострища підняли настрій маленького загону. Це був один з тих нечастих привалів, коли первісні люди забували на якийсь час про суворе, сповнене небезпек життя. Уламр теж, мабуть, відчував би себе щасливим, якби з ним був Зур. Зате біля багаття сиділа поряд з ним Джея, і Ун схвильовано думав про те, що Ушр, жінка-вождь, може дозволить йому взяти дівчину за дружину. Сувора душа сина Тура була сповнена таємної ніжності. Поряд з дівчиною його сковувала несміливість, серце так і кидалося в грудях. Він хотів бути добрим з нею, як Нао з Гамлою.

Після вечері, коли діти й більшість жінок поснули, Ун підвівся й побрався вгору по схилу. Ушр разом з Джеєю та трьома жінками з племені вовчиць рушила слідом. Схил був положистий, і вони скоро досягли вершини. Але щоб добратися до протилежного узбіччя, довелося лізти крізь густі чагарі. За чагарями перед очима мандрівців розгорнулася широка до самого обрію рівнина. Внизу, під горою, блищало озерце. На північному березі його, на піщаній стрілці, мерехтів вогонь багаття. Син Тура дивився на нього як зачарований. По прямій вогонь був за чотири-п’ять тисяч ліктів від гори, але щоб добратися туди, треба було обійти озеро. А потім на шляху можуть виникнути ще якісь перешкоди.

Віяв південний вітер. До табору можна було підібратися непомітно. Але треба встигнути ще до того, як зійде місяць. Тільки прудконогий уламр міг це зробити.

Ун дивився, як коло багаття снують люди, то чорні, то пурпурові у світлі полум’я. Було їх п’ятеро. Уламр добре бачив Зура, той сидів осторонь, ближче до озерного берега. Ще один, сьомий воїн, спав неподалік.

Ун звернувся до Ушр:

— Ун піде до вогневиків з вимогою, щоб вони звільнили Зура!

Ушр зрозуміла його, але похитала головою:

— Бранця вони нізащо не відпустять.

— Вогневики захопили його як заручника, бо боялися уламра!

— Вони ще дужче боятимуться його, коли втратять заручника!

Якусь мить син Тура стояв розгублений. Він не бачив, як можна ще визволити Зура. До чого б він не вдався — до переговорів, хитрощів чи сили, все одно треба підійти до ворожого табору.