Розділ «ПО ВОГОНЬ»

Гун додав:

— Вовки й собаки дедалі сміливішатимуть.

І він вказав на полохливі тіні, що сновигали щораз частіше, як наставала ніч. Виття ставало все довшим і грізнішим. Ніч невпинно наганяла на уламрів зголоднілих звірів, і лише останні відблиски смерку не дозволяли їм наблизитися до людей. Стурбовані дозорці ходили туди й сюди, освітлювані холодним промінням зірок…

Несподівано один з них спинився, вдивляючись у темряву. Двоє інших зробили те саме.

Після цього перший заявив:

— У степу люди!

Все плем’я зірвалося па ноги. Одні перелякались, У інших серце сповнилось надії. Фаум, пригадавши, що він ще ватажок, виліз з-під скелі, де відпочивав, і наказав:

— Хай усі воїни наготують зброю!

В цю тривожну хвилину уламри мовчки послухалися його наказу. Ватажок додав:

— Хай Гум візьме трьох воїнів і піде вислідити чужинців.

Гум вагався приймати накази людини, що втратила силу. Та тут втрутився Гун.

— У Гума очі леопарда, вухо вовка і нюх собаки. Він розбере, хто надходить — чи вороги, чи уламри.

Тоді Гум з трьома юнаками вирушив у степ. Хижаки теж рушили слідом за ними. Воші зникли в темряві. Сполохане плем’я напружено чекало їх. Нарешті з темряви докотився голосний крик.

Фаум, схопившись на ноги, гукнув:

— Надходять уламри!

Могутня радість пройняла серця, охопивши навіть дітей. А Гун висловив свою і всього племені думку:

— Чи це Агу з братами, чи Нао з Намом і Гавом?

Нові крики почулися з темряви.

— Це син Леопарда! — промовив Фаум, ховаючи свою радість.

Адже він дуже боявся люті Агу.