Розділ «Книга друга»

— А як же він знов потрапив сюди?

— Продав його ординарець.

— Може, і мій десь тут у вас, — сказав я.— Скільки за цей?

— П'ятдесят лір. Дуже дешево.

— Гаразд. Мені ще потрібні два запасні магазини та коробка патронів.

Вона дістала те і те з-під прилавка.

— А шабля вам не потрібна? — спитала вона. — Я маю кілька вживаних, зовсім дешево віддам.

— Я їду на фронт, — сказав я.

— Ну, тоді шабля вам ні до чого.

Я заплатив за пістолет і патрони, заправив магазин і вклав на місце, засунув пістолет у порожню кобуру, наповнив патронами запасні магазини й сховав їх у шкіряні кишеньки на кобурі, а тоді знов підперезався й застебнув пряжку ременя. На поясі відчувалась вага пістолета. I все ж таки, подумав я, краще б мати пістолет армійського зразка. До нього завжди дістанеш патрони.

— Ну от, тепер ми озброєні до зубів, — сказав я. — Це єдине, про що ніяк не можна було забути. Мій пістолет хтось поцупив дорогою до госпіталю.

— Сподіваюся, це справді добрий пістолет,— сказала Кетрін.

— Чи не треба вам ще чого? — спитала жінка.

— Та начебто ні.

— При пістолеті є шнур,— сказала вона.

— Еге ж, я бачив.

Жінці хотілося продати ще щось.

— А свисток вам не потрібен?

— Та ні.

Жінка попрощалася з нами, і ми вийшли на тротуар. Кетрін позирнула на вітрину. Жінка глянула і вклонилася нам.