Розділ «Книга перша»

— Ні, вже не болить.

— Мені бракує вас за столом,

— I я хотів би бути там зараз. Мені завжди подобалось розмовляти з вами.

— Я тут приніс вам дещо, — сказав він і підняв з підлоги пакунки.— Це протимоскітна сітка. Тут пляшка вермуту. Ви любите вермут? А оце англійські газети.

— Розгорніть, будь ласка.

Видимо потішений, він почав розгортати пакунки. Я взяв у руки протимоскітну сітку. Пляшку він підніс мені до очей, а тоді поставив на підлогу біля ліжка. Я витяг з пачки одну газету. Повернувши її до тьмяного світла, що йшло від вікна, я міг вчитати заголовки. То була «Ньюс оф уорлд».

— Решта ілюстровані тижневики, — сказав священик.

— Для мене буде велика втіха читати їх. Де ви їх дістали?

— Мені привезли з Местре. Я ще дістану.

— Я дуже радий, що ви прийшли, отче. Вип'єте склянку вермуту?

— Дякую, не треба. Це для вас.

— Ні, випийте скляночку.

— Гаразд. Тоді я принесу вам ще.

Санітар приніс склянки й відкоркував пляшку. Корок уломився, і частину його довелося проштовхнути в пляшку. Я помітив, що священика це засмутило, одначе він сказав:

— Дарма. То пусте.

— За ваше здоров'я, отче.

— За те, щоб ви швидше одужали.

Потім він сидів, тримаючи склянку в руці, і ми дивились один на одного. Раз по раз пробували розмовляти як добрі друзі, та сьогодні це було нелегко.

— Що з вами, отче? У вас дуже стомлений вигляд.

— Я таки стомився, хоча й не маю на це права.