Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША Бунт Космократорів»

Крізь революції, царства, поеми

Підуть потомки Адама до неба,

Щоб написати нові проеми

І в епілозі розгадувать ребус —

Ребус кохання… Що ж ти, Любове?

Іскра прадавнього змія Аканти?

Темна мара чи божественне слово?

Попіл чи полум’я? Фенікс чи фантом?

— Дивно, — сказав Григір.

— Що?

— Ви несхожі па сучасних дівчат.

— Чому?

— Вони не задумуються над такими проблемами. Люблять — і все. Плачуть, коли сумно. Радіють, коли весело. Вони навіть легковажні й недбалі в коханні. А у вас…

— У мене… — Ніби луна, повторила Галя.

— У вас душа — скрипка. Ледве торкнувся — вже звук.

— Ви помиляєтесь, — суворо відповіла Галя, дивлячись кудись убік. — Це неправда.

— Що неправда?

— Про сучасних дівчат. Що вони легковажні. Звісно, і такі є. Але їх менше. А більшість — глибокі і ніжні. То вони здаються легковажними. Надівають захисну машкару, щоб ви, чоловіки, не поранили їх. Ви добираєтесь до серця, щоб одразу… осідлати його…

— Ви не дуже чемно говорите про чоловіків.

— Так є. А дівчата повинні зберегти свою ніжність у таємниці. Бо що залишиться потім, як чоловік зірве квітку, розтопче і піде геть? Лише пустка. Дівчата бережуть заповітну квітку для принца…