Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША Бунт Космократорів»

— Тоді я подумаю.

— Де? І як?

— Який швидкий! — засміялася вона. — Ви тепер хворий.

— Не хворий! — заперечив він енергійно. — Не знаю, чи біотрон професора мені допоможе, а ви…

— Не треба, — попросила вона. — Не треба так.

— Як?

— Банально. Як у всіх. Хай буде в тиші. Ще є час. Подумайте. Якщо не передумаєте — зустрінемось…

Григір старанно поголився, одягнув сірий спортивний костюм. Виглянув у вікно — на небі клубочилися білі хмари, повітря було парке, вологе. Подумавши, Григір вирішив узяти плаща.

Баба Мокрина запросила хлопця до снідання. Він увійшов до кухні сяючий, веселий. Дід Микита схвально глянув з-під брів.

— Тепер інший табак! На людину схожий. А то як халамидник. Не інакше як на побачення зібрався. Чи правду кажу?

— Ет, таке скажете, — махнув рукою Григір.

— Не твоє діло, — мовила баба Мокрина. — Хлопець самостійний, що хоче, те й робить!

— Самостійний! — скептично сказав дід. — Доки сам. А накине сітку яка-небудь дівка підтикана, нафарбована, то де й самостійність подінеться! Буде танцювати під її дудку.

— Ти багато танцював? — пожартувала баба.

— Було, було, — зітхнув дід, затуляючись газетою. — У вас, женщин, відьомська сила.

— Доки молоді, — засміявся Григір, сьорбаючи чай.

— Певно, що так, — згодився дід. — Ось я вже одною ногою в труні, а як побачу ясні оченята та все інше… де та й сила береться? Наче живчик якийсь прокидається в тобі!

— Мовчав би вже! — сердито сказала баба. — Ще тобі, сивому дурневі, про живчики варнякати? Посоромився б…

— А чого ж соромитися? — здивувався дід. — Діло житейське. Я її хвалю, а вона сердиться. Ну, вже й пожартувати не можна!

— Міри не знаєш, старий грішнику!