Розділ «ЧАСТИНА П’ЯТА Ісварі»

Ігрек увімкнув універсального лінгвіста, стримано сказав:

— Ми — діти далекого жовтого сонця. Наші батьки почули передачу Останніх Воїнів…

— Останні Воїни, — схлипнула дівчина, і в очах її промайнула туга. — Вже їх нема. Лише я. Ісварі. Більш нікого не лишилося. Ви пізно прийшли, зоряні мандрівники. Як пізно ви прийшли…

Вона заридала, сховавши худеньке личко в долонях. Ігрек не знав, що діяти. УР мовчав, не зводячи погляду з дівчини.

Вона випросталася, і космонавти здивувалися. Темні очі осяялися вогнем щастя. Вона підійшла до УРа, палко обняла його. Від несподіванки він сахнувся, але дівчина не одпустила його.

— Довгі дні, роки, — бурмотіла вона, сяючи лагідним поглядом прямо в обличчя У Рові, — нескінченні потоки часу я чекала прекрасних воїнів з безміру. І ви прийшли. Ви прийшли, прекрасні сини зірок! Заберіть мене з собою, заберіть!

УР хотів щось сказати, але Ігрек подав йому знак мовчати.

— Ісварі, — сказав він, — ми нічого не знаємо. Поясни нам, що означає твоя реакція? Що діється на планеті? Ми бачили мільйони людей, але вони якісь дивні. Ніхто не працює, проте нескінченні конвеєри забезпечують їх усім необхідним.

Ісварі відступила назад, затуливши очі пальцями. Потім заспокоїлась і сумовито сказала:

— Якщо ви чули передачу Останніх Воїнів, то знаєте: кілька десятиліть тому була можливість вибору. Тепер його нема. Нові покоління повністю прийняли шлях насичення, втратили ініціативу, знеохотилися до творчості. Космодроми занедбані, наукові центри покинуті, супутники залишені…

— Ми бачили, — сказав Ігрек.

— Центральний синтезатор, де ви зараз знаходитесь, уже майже сторіччя забезпечує планету всім необхідним Нема потреби сіяти, будувати, думати, творити. Автоматичні лінії несуть мільйонам споживачів усе, що потрібне для функціонального життя. Творці синтезатора гадали, що звільнять людей для космічної творчості, але вони жорстоко помилилися. Розум людини гартувався в боротьбі проти стихій, у гармонізації свого єства з силами космосу, в стимулі до дії. Творці нашої цивілізації забрали від людей ті стимули. Почалася інволюція. Більшість людей уже не може розмовляти. Вони не бажають навчатися. Вони хочуть лише одного: насолоди, бездумного споглядання, стихійного розмноження, рослинного життя.

— Рослинного? — перепитав УР. — Ми були недавно на планеті, де мисляча еволюція виникла на основі рослинного життя. Ми бачили мудрі квіти, які допомагають світам…

— Тим більша моя печаль, — сказала Ісварі, торкаючись пальцями плеча УРа. — Я залишилась одна-однісінька серед мертвої еволюції. Мені нема з ким розмовляти, нема кою любити. Я так хочу любові. Чуєш, прекрасний пришельцю, — звернулася вона до робота, — полюби мене і забери з умираючої планети.

УР стояв як стовп, лише постать його раптово почала тремтіти, а очі заплющились. Ігрек узяв Ісварі за руку, одвів убік, м’яко сказав:

— Чарівна дівчино, я розумію тебе. У такому світі, як твій, можна збожеволіти. Але ти не все знаєш про нас… Тому… Як би тобі краще пояснити… Треба зачекати… Ми приймаємо тебе до свого серця, ми любимо тебе…

— Розумію, — посмутніла Ісварі. — У твого товариша в далекому світі є кохана. Що ж… Я не буду просити… Я віддала свою любов тому, хто прилетів на мій поклик, на поклик моєї нещасної планети.

— Ти хочеш покинути Аоду? А хто буде керувати синтезатором? Що станеться з людьми?

— Не знаю, — затято сказала Ісварі. — Може, краще, щоб вони відчули потребу до дії? Щоб зупинилися конвеєри? Щоб у них з’явився стимул до праці, творчості? Доки вони не стали нікчемними медузами…

— Це — складна проблема, — промовив Ігрек. — Ми повернемося на свій корабель і порадимося. Доведеться викликати Землю — нашу батьківщину. Мова йде про цілу еволюцію. Хто ми такі, щоб брати на себе визначення її подальшої долі?