Розділ «ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА Поклик з минулого»

— Те-те-те! — Шеф одмахувався руками від палких слів Григора. — Поїхало-покотилося! Віддаю тобі належне. У тебе прекрасна уява. Багатюща! У вільний час напиши фантастичний роман на цю тему. Сильний романище буде! І я прочитаю. Чуєш? А на роботі — зась! Я забороняю тобі про це говорити!

— Як то?

— А так. Лише моя любов до тебе…

— До чого тут любов? — запально перебив Григір. — Факти…

— Саме так. Факти. А їх нема. Дам тобі нове завдання. Заспокоїшся, ввійдеш в інші матеріали, інформацію. А з’явиться щось нове, доказове — потім пометикуємо, погомонимо. Ось так…

Роздвоїлася душа Григора. Шефу вдалося посіяти сумніви. З одного боку — переконливий ланцюжок власних умовиводів, який приводив до космічного рішення; з іншого — тверезий аналіз шефа.

Та й що міг би вдіяти Бова, якби фантастична гіпотеза і підтвердилась? Посваритися кулаком у багатомірність? Лаяти міфічного Арімана? Сісти і зосереджуватися, щоб потрапити в потойбічні світи для визволення Галі? Смішно, гірко, нездійсненно! Треба прийняти пропозицію шефа. Працювати, працювати і тим часом думати…

Хтозна, чи не повисла б уся історія в повітрі, якби не випадок. А може, й не випадок!

Хто знає, чому з нами трапляються ті чи інші зустрічі, чому спалахують у свідомості ті чи інші думки, випливають в уяві несподівані образи, які потім змінюють усе життя. І не лише своє, а життя багатьох інших людей.

Григір полюбляв прогулянки в ботанічному саду. Там було спокійно, тихо, добре думалося. Бова виявив у приміщенні занехаяного монастиря стоси книг. Одержавши дозвіл, він почав їх вивчати. Серед різних житій, повчань, молитовників, требників, старовинних біблій траплялися цікаві літописні сторінки, з яких оживали реальні люди — з турботами, гарячими почуттями, болями і муками, трагедіями і радощами.

Все те було вельми цікаве, але одна рукописна книжечка Григора вразила. Перечитував слов’янізоване письмо знову й знову, не вірив власним очам. Проте реальність запису, його оригінальність, достовірність були безсумнівними.

Він переклав запис ченця монастиря, який жив у кінці минулого сторіччя. І ось що там було написано.

«…Горе нам, грішникам нечуваним. Останні дні наступають. Явні ознаки пришестя Антихриста, котрий почав, як сказано в писанії, і вогонь з неба зводити, щоб спокусити і обраних. Горе, горе тим, хто живе на землі, бо в страшній люті зійшов до них диявол, знаючи, що небагато йому залишилося бути!

Нема любові серед ченців, нема смирення, братія шукає світських насолод і уподобань. Нема спраги духовної, жадоби солодкої молитви Ісусової, подвигу в ім’я вище. Ось і проклав лукавий шляхи до обителі нашої святої через серця невірні, неосвячені.

Дивні дива творяться в обителі. Бачила братія вихор вогняний в саду над озером. А з того вихору дві постаті палаючі виходили і в келії проникали, в підземелля монастирські спускалися. Після проклятих відвідин сіркою пекельною і смолою смерділо тиждень чи й більше.

І з’явилася після відвідин сатанинських черниця в обителі жіночій. Дивна вона, люта, біснувата. До служби не стає разом з усіма черницями, ходить у саду, то плаче, то сміється, то ламає руки. Ось як її закував лукавий у свої сіті міцні. А може, вона й не біснувата, а сама чортиця? І кинув її сатана в коло братії святої для спокуси, для руїни духовної. А ще дружить та біснувата черниця з Марією-черницею. Тягнеться лукаве сім’я до свого кореня. Я давно підмічаю, що Марія-черниця накладає з лукавим. її видіння, розповіді про Христа-владику (господи, прости мені, що згадую твоє святе ім’я поруч із негідними іменами!) відкривають нам підступні шляхи ворога роду людського.

І бентежить нова чортиця душі черниць невинних, розповідає їм небилиці про своє колишнє життя. Нібито вона жила в світі, котрому ще належить бути через сто років. Твердить, проклята, нібито при цім уже не буде ченців, люди одвернуться від церкви, сподіватимуться на власні сили, а не на божу волю, що полетять вони до зір небесних і Господь не вдарить по нечестивих вогняних зміях блискавкою праведною. О горе нам!

Можна було б і вболівати за нещасну біснувату, але ж вона не хоче, щоб її зцілили святою молитвою. Твердить, що здорова, при своєму умі, не хоче молитов. Чого ще треба? Рука лукавого, не інакше. А ще мені дивно, що ігуменя жіночої обителі матінка Агафія не дозволяє її ображати, захищає, оберігає від кари справедливої, бо наша братія вже хотіла поставити чортицю перед хреста животворящого, щоб побачити, як корчитиметься дух чорний в її тілі смердящому. Ото ж мене й доймає думка невідступна — чи не замішана в цьому сатанинському ділі й матінка Агафія, господи помилуй і прости!

Ім’я тій чортиці нарекли Василина, проте вона називає себе ім’ям Галі Курінної. Розпитували, де її батько-мати, проте вона не могла назвати своєї рідні. А вигадала пекельну історію про те, буцімто вона жила в майбутньому світі. Ось до якої витівки доходить хитрість лукавого!

А Марія-черниця теж сім’я чортівського. Правда, батьки її відомі, вона з роду дворянського, але все те нічого не означає. Ім’я світське Марії-черниці Катерина, а називає вона себе Юліана. Чи не донька духовна Юліана-відступника, апостола древнього, сохрани, боже, й заступи!