Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА Астероїд Свободи»

— Ні, ні. Нічого. Ти все чула?

— Чула, мій повелителю! Знову це ім’я — Зоряний Корсар! Воно тривожить мене.

— Ти вже чула про нього? — здивувався правитель.

— Чула. Але нічого певного. Я бачу, що у тебе неприємність. Розкажи мені. Може, я допоможу тобі?

Правитель голосно розсміявся.

— О наївна мила дівчинка! Вона хоче допомогти! Це чудово! Ні, справді, я не глузую. Я захоплений. Ха-ха-ха!

— У твоїх очах тривога. Ти нещиро смієшся. Якщо любиш мене, розкажи про Корсара. Чому він сіє тривогу і зло? Хіба планета не може приборкати його? Чому він ворогує з людьми? Навіщо полонив експедицію? Захопи його, адже ти всесильний?

Правитель спохмурнів. Пильно дивився на Гледіс, ніби вивчав її. Потім тихо мовив:

— Все не так просто, моя крихітко. Це сильний і небезпечний ворог. Звичайно, планета не боїться його, але в космосі… Там він має багато криївок, піратських кораблів, гаваней для зорельотів…

— Навіщо це йому? — здивувалися дівчина. — Хіба не краще жити на планеті? Весело, щасливо, разом з людством!

— Честолюбство, — сказав правитель, похитуючи головою. У його словах чувся жаль і співчуття. — Страшний бич. Для одних воно — тягар. Для інших — невгамована спрага. Властолюбство рухає ним. Таким він був ще замолоду.

— Ти знаєш його? — вражено скрикнула Гледіс.

— Знав, — зітхнув Кареос. — Але навіщо це тобі?

— Ні, ні! Я хочу знати все. Хай частка твого тягаря ляже й на мої плечі. Я не хочу бути лялькою поруч тебе, а достойним помічником тобі.

— Достойним помічником, — повторив правитель сумовито й протяжно, з-під примружених очей дивлячись на подругу. Визрівала якась важка дума. — Не знаю, чим ти зможеш допомогти, пташко морська, але хай буде так. Я розкажу тобі про Корсара, про нашу дружбу, про те, що назавжди роз’єднало нас… Сідай сюди, поруч мене. Слухай… Вперше ми зустрілися з ним в Екваторіальній Школі Астропілотів. Обом було по дві зоряні спіралі. Юність і мрія, прагнення до таємниці і безстрашність єднали нас. Іспитовий Квантомозок одібрав нас до екіпажу чергової міжзоряної експедиції. Характеристики були різні, можна сказати, полярні, але таке було рішення Планетарного Кіберцентру. Я — прихильник врівноважених, доцільних рішень. Він — парадоксальний мислитель, аж до авантюрності. Можливо, Квантомозок мав на увазі синтез полярностей в умовах надзвичайно складного польоту до інших світил. Проте синтезу не вийшло. Це стало ясно далеко пізніше, в космосі. А на планеті ми побраталися. Дали священну клятву жити і діяти заради пізнання, для щастя людства.

— Як це прекрасно, — прошепотіла Гледіс.

— Що? — нахмурився правитель.

— Клятва, яку ви дали.

— Можливо, — кивнув Кареос, косо глянувши на дівчину. — Але то був романтичний туман, неусвідомлена жага душі до таємничого, несвідомого, прекрасного. Розум ще не міг тверезо аналізувати реальний плин подій і строгі, невмолимі закономірності світобудови, які неможливо ні обійти, ні порушити. Не заперечую, мені й досі жаль тих далеких дитячих мрій і прагнень. Та досить про те… Ми кілька разів літали на край нашої системи Ари, побували на далеких холодних планетах, будували опорні бази наукових астроцентрів, вивчали інші форми життя в сусідніх світах. Я завжди був командиром експедиції. Він — моїм заступником, помічником і соратником.

— Зажди, — вражено скрикнула Гледіс, поклавши долоню на руку правителя. — Ти про кого розповідаєш? Адже твоїм помічником у всіх ранніх експедиціях був…