— Алло!
— Хто? — враз спитали всі троє слухачів.
— Варивода. В посту центрального управління знайшов трупи, двері в командирську каюту замкнені зсередини Переношу електросвердло в човен. За п'ять хвилин дайте струм. Спробую пробити свердловину й перевірити, що там: вода чи повітря.
— Скажіть — бути обережним, — наказав командир телефоністові.
— Єсть бути обережним!
Минуло ще півгодини напруження. Місяць заходив. Трофімов досі не дав наказу червонофлотцям лягати спати. Він розумів — вони все одно не заснуть.
— Водолаз просвердлив двері командирської каюти, — почувся голос лікаря. — Відтіля виходить повітря.
— Як ваш… — командир мало не сказав «божевільний», але схаменувся і промовчав.
— Опритомнів. Про всяк випадок зв'язав йому руки. Знайшов страшні поранення руки від ліктя вниз і ноги од стегна до коліна.
— Що робить Варивода?
— Пропилює двері в капітанську каюту.
— Перекажіть, — звернувся командир до комісара, — що знайшли одного пірата живим. Він опритомнів.
— А дівчина? — пошепки спитав комісар. Командир мовчав.
Повідомлення про живого пірата сприйняли з цікавістю, але всі думали про ту, що писала записку, вкладену в аварійний буй.
Знов зайшла мовчанка. Троє людей, що слухали декомпресаційну камеру, нічого не говорили. Аж через годину командир розпорядився спускати трьох водолазів з електрорізальними приладами. Вони дістали наказ розрізати броню човна навколо зробленої перед тим електрозваркн. Це треба було зробити так, щоб не зачепити стінок камери і роз'єднати човен та камеру після того, як Варивода зсередини зварив зроблений ним розріз.
— Вахтовий! — сказав командир. — Розпорядіться — бійцям спати. Підіймати камеру почнемо не раніш як через дві години.
Потім капітан-лейтенант передав телефонну трубку своєму помічникові, взяв за руку комісара і боляче стиснув її. Мовчки, нічого не кажучи, непомітно потяг його за собою. Вони підійшли до професора Ананьєва, що сидів на кнехті, біля гармати.
— Андрію Гордійовичу! Зайдіть до мене в каюту, — попросив професора командир. І комісар відчув у тому голосі м'якість, якої ще ніколи не спостерігав у Трофімова.
Професор устав. Відчуваючи якусь важливість у тому запрошенні, йшов, намагаючись твердо ступати й не горбитись. Але чомусь дрижали ноги, підгиналися коліна. Комісар узяв його під руку і провів за командиром, підтримуючи ніжно й обережно.
Вони увійшли в маленьку каюту. Як завжди, командир зняв кашкет і поклав його денцем на стіл
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Шхуна «Колумб»» автора Трублаїні Микола на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА ЧЕТВЕРТА“ на сторінці 18. Приємного читання.