Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Командир відчував певність у своєму успіхові. Не міг підводний пірат врятуватися від цієї зливи бомб. Але все ж не завадило б перевірити свої здогади, простоявши тут до ранку й не припиняючи ні на хвилинку шумові спостереження. Лише тепер він підняв голову і глянув на зоряне небо. Наближався час світанку. Дивлячись угору, командир раптом почав прислухатися. Здавалося, там знову щось бриніло, але після гарматної стрілянини, вибуху торпеди і гулу глибинних бомб вуха трохи втратили чутливість.

— Літак, товаришу командир! — доповів вахтовий.

Знову над ними з'явився літак. Трофімов хотів наказати прожекторам знову впіймати його, але передумав і вирішив не показувати, де стоїть есмінець. Та, мабуть, пілот одважився при світлі зір сісти на воду, бо скоро з есмінця помітили на якусь мить його обрис, потім стих гуркіт, і літак, знижуючись, зник у темряві. Незабаром після цього вдалині мигнув вогник ліхтаря. Раз за разом він то засвічувався, то згасав, світив то червоним, то зеленим. Вахтовий сигнальник доповів:

— Дає сигнал: хоче розмовляти.

— Спитайте, хто він і чого хоче?

Швидко у відповідь заблимали вогники.

— Відповідає, що «Розвідувач риби». Просить дозволу підійти.

— Повідомте: негайно підходити. Прожектор! Освітити шлях до корабля.

Знов загуркотів мотор, і при світлі прожектора з міноносця побачили, як до них по воді наближався літак. Скоро він зупинився побіч борту.

Льотчикам викинули трос, вони закріпили ним свою машину, а потім по довгому трапу з плавучим містком піднялись на палубу есмінця. Постукуючи дерев'янкою, Бариль зійшов на командирський місток і відрапортував про пригоди, що сталися з «Розвідувачем риби». Кінець рапорту був такий:

— …Під час зарядки бака пальним ми помітили, що якесь судно освітило «Антопулос» прожектором. Судно стояло по той бік пароплава. Сподіваючись, що хлопець і дівчинка дадуть про себе знати, а одночасно повідомлять про наше перебування, ми ніяких заходів щодо цього не робили Продовжуючи готувати літак до польоту або самостійного походу морем, ми сподівалися, що судно з прожектором підійде до нас. Майже закінчили підготовку апарата, коли нам здалося, ніби з боку пароплава долинули постріли й крики, а потім ревіння звірів. Знаючи, що на пароплаві є дикі звірі, ми вирішили, що там сталося якесь нещастя: можливо, звір вискочив на палубу. Дуже скоро після цього судно з прожектором обійшло пароплав, продовжуючи його освітлювати. З обрисів судна ми впізнали підводний човен. Зрозуміли, що то пірат. Зараз же прозвучали два гарматні постріли, і на «Антопулосі» спалахнула пожежа. Через деякий час пірат дав третій постріл. Мій апарат стояв готовий до зльоту. Ми негайно піднялися в повітря, а човен, мабуть, почувши нас, занурився у воду. Зробивши коло над вогнищем і не виявивши поблизу на воді людей, я взяв курс на північ до берега. Скоро нас освітили прожектори. Хто освітлював, ми не знали, гадали, що підводний човен. Незабаром почули в морі канонаду і повернули на неї, щоб довідатись, в чім справа. Завдяки вашим прожекторам догадалися, що якийсь корабель провадить бій з підводним човном, бо спостерігали той момент, коли ви його наздоганяли. Потім вирішили сісти на воду й шукати бойовий корабель.

— А де ж юнга і дівчинка?

— Якщо вони не загинули, то знову потрапили в полон до піратів.

— Ви кажете, у юнги були документи з підводного човна?

— Так.

— Люду Ананьєву пірати залишили на підводному човні?

— Так було принаймні двадцять чотири години тому Залишайтесь біля корабля. Через дві години розвидниться, і ви здійметеся в повітря. Ми обшукаємо цей район, може, знайдемо якісь залишки «Антопулоса» та сліди піратів. Ляжте, поспіть хоч півтори години.

— Слухаю.

Минула година. Світанок гасив зорі, розширював обрій. Ранком повіяв вітер. Він швидко посилювався, і незабаром важкі хвилі покотились по морю. Бариля розбудили, бо командир корабля, побоюючись, щоб хвилі не розбили літак, наказав підняти його на палубу. Петимко оглядав море і, наставивши на вітер палець, промовив:

— Я казав, що може бути до п'яти балів.