Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Тим часом радисти старанно слухали, як переговорювались між собою численні рації. Один чергував на довгих, другий — на коротких. Пропускали без уваги повідомлення про чиєсь здоров'я, про дати виїзду та приїзду, про висилку з першим рейсом комусь квітів, їх цікавили повідомлення про літак, про льотчиків, про аварії. Продовжували регулярно запитувати всі станції, чи нема відомостей про «Розвідувача риби». Радист, що слухав на довгих хвилях, якось особливо насторожився. Саме слухав відповідь однієї станції на своє запитання, коли вухо вловило тривожні звуки, що вривалися з сторони в ту відповідь. Хтось повільно, наче недосвідченою рукою, вистукував «SOS». Хтось кликав на допомогу. Радист уже нічого не слухав, крім тієї рації, що подавала безліч раз три крапки, три тире, три крапки. Хотів узнати її позивні, але невідомий радист їх не подавав. Та ось він назвав свій пароплав. Радист-слухач автоматично нотував на папері олівцем:

«SOS, SOS, SOS, SOS… Пароплав «Антопулос» потопає. Рятуємося. Шукайте пілота Бариля, штурмана Петимка, Ясю Знайду, Марка Завірюху. SOS, SOS, SOS…»

Невідомий радист знов повідомляв те саме, не зазначаючи місцезнаходження потопаючого пароплава.

— Пеленг, пеленг бери! — закричав радист своєму помічникові короткохвильовикові.

Той зрозумів, що його товариш слухає щось надзвичайно важливе, покинув свій приймач і схопив навушники від довгохвильного апарата. Він прислухався, почув «SOS» і кинувся до пеленгатора. Він втратив був гасло «SOS», але, швидко повертаючи коліщатко, знову впіймав його. Тепер пеленгатор було спрямовано на лінію, що вела на рацію. яка давала «SOS». Та лінія йшла під кутом 110 градусів на південний схід від курсу есмінця. Десь на тій лінії, очевидно, не дуже далеко від них, знаходилась рація, яка давала «SOS». Лише встигли взяти радіопеленг, як рація замовкла.

Старший радист негайно протелефонував про це Трофімову

— Молодець! — похвалив його командир — Але це трохи схоже на провокацію. Які радіостанції є на цій лінії?

— На суходолі ближче Багдада нема. Це може бути лише плавуча рація.

— Гаразд! Слухайте далі. Може, ще впіймаєте цього невідомого кореспондента Обов'язково пеленгуйте! — і командир повісив трубку

За дві хвилини Трофімов стояв наверху Він наказав змінити курс на запеленговану радистами рацію, а вахтовим — бути готовими до бойової тривоги. Слухачі на гідрофонах посилили спостереження. Було викликано на бойові місця частину артилеристів, кулеметників і торпедистів.

Командир «Буревісника» вважав, що ця радіограма — провокація. Але кому потрібно було провокувати і з якою метою? Цього він не знав і приготувався до якої завгодно несподіванки. Можливо, у цьому зацікавлений той самий таємничий підводний човен, в існуванні якого Семен Іванович майже цілком впевнився.

Задзеленчав телефон. Радист повідомив, що гасло «SOS» чули кілька радіостанцій, але ніхто не впіймав ні викличних, ні вказівки про місцезнаходження «Антопулоса». Одна з берегових радіостанцій теж запеленгувала рацію, що подавала сигнали тривоги. Радист передав наслідки пеленгування. Маючи два пеленги, уже можна приблизно визначити місце тієї рації. Вахтовий штурман негайно це й зробив. Рація знаходилась приблизно за п’ятнадцять — двадцять миль від есмінця, з можливою помилкою по горизонталі на півторн-дві милі.

— Дайте наказ в радіорубку, зберігати абсолютне мовчання, — розпорядився командир.

Обстановка примушувала не подавати з корабля по радіо жодного звуку, щоб не викрити себе. Інакше з допомогою радіопеленгаторів ворог міг швидко визначити, де перебуває корабель, коли б вловив лише кілька звуків і підмітив два-три пеленги.

Жодний вогник не світив на міноносці, хоч він мчав повним ходом.

Через п'ять хвилин вахтовий доповів, що на шумопеленгаторі вловлено щось схоже на звук пострілу з легкої гармати. Постріл прозвучав по курсу корабля.

— Дайте бойову тривогу! — розпорядився командир.

Палець натискає кнопку — і по всіх приміщеннях есмінця дзеленчить різкий дзвінок. Як на пружинах позлітали з підвісних койок червонофлотці. В одну хвилину спорожніли кубрики й каюти. Кожен стояв на своєму місці, готовий слухати накази командирів. Задраювались люки, злітали чохли з гармат, кулеметів і торпедних апаратів. Торпедисти, артилеристи й кулеметники стояли, готові послати ворогові свої смертоносні гостинці. При світлі зір блищали покладені на палубу рейки для торпед, у трюмах лежали готові для механічної подачі нагору снаряди, в машині стрілки манометрів свідчили, що котли ущерть повні пари. Весь корабель, напружений, як людина, готова до бойового стрибка, розрізав темряву та море, і лише зорі освітлювали йому шлях.

Але на обрії з'явилося ще одне світло. Там спалахнув вогник і не погасав, а, навпаки, розгорявся. Очевидно, вогник перетворювався в пожежу, бо над морем росла заграва.

— Товаришу командир, дозвольте доповісти. На морі по нашому курсу горить судно, — сказав вахтовий, який хоч і бачив, що командир дивиться туди, але вважав за потрібне доповісти самому.