Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

— Я не хотів вам дошкулити, мій друже, — відповів учений усміхаючись. — Але за місяць ми призвичаїлись їсти, простягтись на землі, якщо не сидячи верхи на гілляках. Тому ваш сніданок здається мені мрією, вигадкою, химерою!

— Отож ходімо, пане Паганелю, переконаємось, що це реальність, — мовила леді Гелена, не в силі стримати сміх.

— Дозвольте запропонувати вам руку, — сказав ґречний географ.

— Чи не буде, сер, яких розпоряджень щодо “Дункана”? — спитав Джон Манглс.

— Після сніданку, мій любий Джоне, — відповів Гленарван, — ми гуртом обміркуємо план нової експедиції.

Пасажири й молодий капітан зійшли вниз до кают-компанії. Механік дістав розпорядження тримати яхту під парами, щоб рушити за першим наказом.

Щойно поголений майор й інші мандрівники, які нашвидку перевдягнулися, сіли до столу.

Сніданкові містера Олбінета віддали належне. Його визнали чудовим, вишуканішим навіть за розкішні бенкети в ііампі. Паганель двічі брав собі кожної страви, як він запевняв, “через неуважність”.

Почувши це злощасне слово, леді Гленарван поспитала, чи частенько люб’язний француз допускався властивого йому гріха. Майор і лорд Гленарван перезирнулись, посміхаючись. А Паганель щиро засміявся й заприсягся честю, що не припустить жодної неуважності під час дальшої подорожі. Потім він дуже дотепно розповів про свою невдачу з іспанською мовою і про пильні студії твору Камоенса.

— А втім, — мовив він наприкінці, — нема лиха без добра, і я анітрохи не шкодую, що помилився.

— Чому ж це, шановний друже? — спитав майор.

— Бо я знаю тепер не тільки іспанську, але й португальську мову. Я розмовляю двома мовами замість одної!

— Слово честі, мені це й на думку не спало, — відповів Мак-Наббс. — Вітаю вас, Паганелю, щиро вітаю!

Всі заплескали Паганелеві, котрий не втрачав марно жодної хвилини: він примудрявся водночас їсти й сипати безперестанку дотепами. Але він не помітив дечого, що, проте, впало в око Гленарванові: уваги Джона Манглса до своєї сусідки за столом, Мері Грант. Ледь вловимий знак, який подала Гленарванові дружина, впевнив його — це було “саме так”. Він ласкаво глянув на юну пару й звернувся до Джона Манглса, але з іншого приводу.

— А як минула ваша подорож, Джоне? — спитав він.

— Якнайкраще, — відповів капітан. — Тільки я повинен вам доповісти: ми пливли не Магеллановою протокою.

— Он як! — вигукнув Паганель. — Ви обійшли мис Горн, а мене з вами не було!

— Ну то повісьтеся! — озвався майор.

— Егоїст! Ви радите мені таке, бо хочете забрати собі на щастя, як то роблять забобонні люди, мою мотузку! — відказав йому вчений.