Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Я міс Грант, дочка капітана Гранта, а це мій брат.

— Міс Грант! Міс Грант! — вигукнула Гелена, пригортаючи до себе дівчину й цілуючи хлопчика в пухкенькі щічки.

— Пані, — збентежено заговорила дівчина, — що ви знаєте про загибель “Британії”?

Чи живий ще батько? Чи ми побачимо його коли-небудь? Скажіть мені, благаю вас!..

— Люба дитино, — мовила Гелена, — хай бог мене боронить від необережної відповіді, я не хочу подати вам облудну надію.

— Кажіть, кажіть усе! Я загартована в горі, й мені стане сили почути найгірше.

— Люба дівчинко, хоч надія дуже мала, але, може, дасть бог, одного дня ви знову побачите вашого батька.

— Боже мій! Боже мій! — скрикнула міс Грант, і сльози ринули їй з очей. Хлопчик вкривав поцілунками Геленині руки.

Коли минув цей перший вибух скорботної радості, дівчина закидала Гелену питаннями. Гелена розповіла, як було знайдено документа, сказала, що “Британія” затонула біля берегів Патагонії, що врятувались лише капітан і два матроси, котрі дістались, очевидно, до суходолу, і що вони звернулись по допомогу до всього світу, написавши листа трьома мовами та кинувши його в бурхливі океанські хвилі.

Роберт із самого початку розповіді уп’явся очима в Геленине обличчя, немов його власне життя залежало від слів, які вимовляли її вуста. Палка дитяча уява малювала жахливі картини, все те, що мав витерпіти його батько. Хлопець був разом з ним на палубі “Британії”, боровся проти грізних хвиль, видирався на скелястий берег, плазував, задиханий, по піску за межу прибою. Багато разів він переривав Гелену, вигукуючи: “О татку! Мій бідолашний татку!” — і тулився до сестри.

Міс Грант слухала, стиснувши руки й не зронивши жодного слова. Та щойно Гелена закінчила розповідь, дівчина вигукнула:

— Документ! Покажіть мені документ!

— В мене його немає, люба дитино.

— У вас його немає!

— Ні. В інтересах вашого батька лорд Гленарван повіз його до Лондона. Але я переказала зміст документа слово в слово, а також і те, як ми відновили весь текст. Поміж уривків розмитих водою фраз залишилось усе ж кілька цифр; та, на жаль, довгота…

— Обійдеться без неї! — вигукнув хлопець.

— Безперечно, містере Роберте, — посміхнулась Гелена на його запал. — Отже, міс Грант, найдрібніші деталі цього документа відомі вам тепер так само, як і мені.

— Так, пані, — відповіла дівчина, — але я хотіла б побачити батькове письмо.

— Що ж, завтра, певне, лорд Гленарван повернеться додому. Маючи такий переконливий документ, він вирішив удатися до адміралтейства й домогтись, щоб на розшуки капітана Гранта негайно надіслали судно.

— Невже це можливо! — вигукнула дівчина. — Ви зробили це заради нас?