Розділ «Частина друга КОРАБЕЛЬНИЙ КУХАР»

— Плював я, хто він такий, — озвався Сілвер. — Але він же не розрахувавсь! Гаррі, біжи-но схопи його!

Один з тих, що сиділи коло дверей, скочив на ноги й побіг наздоганяти втікача.

— Хоч би він був навіть адмірал Гок, а платити однак мусить! — закричав Сілвер, а тоді, пустивши мою руку, запитав:

— То як, ти кажеш, його звати? Чорний… як далі?

— Пес, сер! — відповів я. — Хіба містер Трелоні не розповідав вам про піратів? Це один з них.

— Що?! — заревів Сілвер. — У моєму закладі! Бене, біжи на поміч Гаррі! То це один з тих паскудників? Це ти пив з ним, Моргане? А йди-но сюди.

Чоловік, якого він назвав Морганом, — старий сивий моряк з багряним обличчям, — покірливо вийшов наперед, жуючи тютюн.

— Ну, Моргане, — суворо запитав Довгий Джон, — ти ж уперше бачив цього Чорного… як там його… Чорного Пса, чи не так?

— Таки вперше, сер, — відповів Моргай, уклоняючись.

— І ніколи раніш не чув його імені?

— Не чув, сер.

— Ну, це твоє щастя, Томе Моргане! — вигукнув господар таверни. — Якщо ти водитимешся з такою наволоччю, ноги твоєї більш не буде в моєму закладі, щоб ти це знав. Що він тобі такого набалакав?

— Не пригадую, сер, — відповів Морган.

— А що в тебе на в'язах — голова чи баняк? — закричав Довгий Джон. — Він не пригадує, ач ти! Може, ти не пригадуєш, з ким навіть розмовляв, га? Ну, говори, про що він там патякав — про подорожі, судна, капітанів? Викладай! Про що саме?

— Ми гомоніли про кілювання,[19] — відповів Морган.

— Про кілювання, кажеш? Дуже доречна штука, надто для тебе. Ну гаразд, відчалюй на своє місце, тюхтію.

Коли Морган знову сів за столика, Сілвер схилився мені до вуха й довірчо прошепотів, чим дуже улестив моє самолюбство:

— Чесний чолов'яга цей Том Морган, тільки ж безкебетний. А тепер, — сказав він уже вголос, — як його там?.. Чорний Пес?.. Ні, не знаю такого імені. І все-таки я десь бачив цього паскудника. Ага!.. Він, здається, частенько заходив сюди з одним сліпим жебраком.

— Так, так, це був він! — озвався я. — Я знав і того сліпого. Його звали П'ю.

— Атож! — вигукнув Сілвер, цим разом справді вже збуджений. — П'ю! Саме так його й звали. На вигляд він був чистий пройда! Як ми тепер спіймаємо цього Чорного Пса, ото буде радість капітанові Трелоні! Бен добрячий бігун. Мало хто з моряків бігає швидше за Бена. Від нього він не втече, їй-бо. Він тут базікав про кілювання? Та я його самого протягну під кілем!..