Розділ «ІI»

- Не видав. У нас коло Галича нема такого звичаю.

- На копу скликають, на раду громадську,- сказав Максим.

- Я гадав, що попи з корогвою,- почав насміхатися Тугар.- У нас коли скликають на копу, то скликають потиху, передаючи з хати до хати копне знамено.

- У нас копне знамено обноситься по селу отсими закличниками; вони повинні кождого громадянина по ім'ю закликати на копу. І тебе закличуть, боярине.

- Нехай собі кличуть, я не прийду! Нічого мене не обходить ваша копа. Я тут із княжої волі і можу сам збирати копу, коли буду вважати се потрібним.

- Ти сам… збирати копу? - спитав зачудований Максим.- Без наших закличників?

Без нашого знамена?

- У мене свої закличники і своє знамено.

- Але ж на твою копу ніхто з наших громадян не піде. А наша копа як осудить, так у нашій громаді й буде.

- Побачимо! - сказав гнівно й уперто Тугар Вов-я. В ту саму пору наблизилися наші пішоходи до закличників. Побачивши боярина, закличники поставили знамено, а один із них відізвався:

- Боярине Тугаре Вовче!

- Ось я,- відповів боярин понуро.

- Завтра на копу!

- Чого?

Але закличники на се не відповіли нічого і пішли дальше.

- Не їх діло, боярине, говорити чого,- пояснив Максим, стараючись якомога втихомирити нехіть боярина до тухольської громадської ради. По довшій мовчанці, під час котрої вони все йшли селом, Максим знов зачав говорити:

- Боярине, позволь мені, недосвідному, молодому, сказати тобі слово.

- Говори! - сказав боярин.

- Прийди завтра на копу!

- І піддатися вашому холопському судові?