Розділ «Частина друга Про Румцайса та розбійницького сина Ціпісека»

— Ну, тепер у голові в мене до самої смерті іскри стрибатимуть.

А змієня — знову під стелю і вже до Ціпісека придивляється. Від страху у хлопця пропав голос. Та за хвилину він набрався духу і засвистів Румцайсові — тоненько, мов землерийка.

У лісі затріщало — це Румцайс прокладав собі дорогу між дубами. До сторожки він не зайшов, а підскочив до відчиненого вікна. Потягся рукою під стелю, впіймав змієня і закинув його високо над хмари. Там воно і захлинулось.

Тільки тоді увійшов Румцайс до сторожки і кісточками пальців постукав Нивлтека по голові, щоб вигнати йому звідти іскри.

А на Ціпісека посварився пальцем і сказав:

— Якби ти весь час тихенько посвистував, як я тобі загадав, мали б ми тепер і старого змія спійманого. Бо ж недаремне щось на мене пашіло від зеленого лугу коло Турнова.

28. Як Румцайс порубав на полінця змієве дерево

Уже тиждень каменярі, приходячи у Їчин, точили теревені, що на лузі під Турновом лежить змій, зелений, як трава.

— Я б на нього пішов, — сказав Румцайс, — але саме зараз жолуді на дубах дозрівають. А я маю пильнувати, щоб вони вивелися круглясті й гладенькі і щоб не шкрябали мені дуло пістоля.

І він цілісінькими днями ходив Ржаголецьким лісом, умовляючи дуби повертати гілля до сонечка.

Змій лежав собі спокійно на лузі. На другий тиждень про нього майже забули, а на третій ніхто вже й слівцем його не згадував. Змій зарився у землю, і на лузі не було його й сліду.

Тож коли жолуді дозріли і Румцайс переказав у Турнов, що він прийде, турновські люди відповіли так:

— Залишайся, Румцайсе, у своєму Ржаголецькому лісі. Не треба нам марно товкти леваду.

За якийсь час принесли каменярі до Їчина нову звістку. Мовляв, на тому місці, де зарився змій, виросло дерево. Іншого такого не бачили люди в усій Чехії. Здорове — мало не до пояса їчинській башті, а листя гостре, як шаблі.

Навіть їчинський помічник учителя Вочічко зацікавився тим деревом, подивився на нього через скельця і сказав:

— Таке дерево росте лише на островах, звідки прилітають канарки. А коли виросте десь у іншому місці, то тільки тому, що змій, який там зарився, випадково вигріє під землею насінину. Але це буває дуже рідко.

Дерево росло, а змій лежав у нього між корінням і навіть пазурами не ворушив. Видно, не хотілося йому встрявати в бійку з Румцайсом.

У ту пору їчинська княгиня знову почала зітхати, дивлячись на замковий сад. Визирала вона, визирала з вікна, а тоді й каже князю:

— Мон шер, я все плутаю груші з яблунями. Хочеться мені, щоб у саду росло таке дерево, яке б я пізнавала з першого погляду.

Почали князь із княгинею ходити по світлиці й міркувати, де б їм дістати таке дерево, але ні до чого не додумалися. Нарешті лакей Фріцек підказав їм: