Розділ «Частина друга Про Румцайса та розбійницького сина Ціпісека»

— А чому б і не піти? — весело сказав Румцайс і взяв із собою Манку та Ціпісека, щоб трохи подихали їчинським повітрям.

Війт уже чекав на нього.

— Я покликав тебе, Румцайсе, — сказав він, — щоб ти тупнув по-розбійницькому посеред майдану, а я подивлюся, чи витримає галерея.

Румцайс тупнув — у галереї навколо не здригнувся жоден камінь. Війт зрадів, що в Їчині так міцно будують, а Румцайс із Манкою та Ціпісеком подалися додому в Ржаголецький ліс.

Та коли вийшли на узлісся, Румцайс промовив:

— Чого це тут так тепло? У мене аж піт по спині котиться.

Коли зайшли далі в ліс, Манка сказала:

— О, вже й минулося.

А коли майже дійшли до печери, зацокотів Ціпісек зубами, наче камінці гриз, бо його зненацька пройняло холодом.

Аж як стали коло входу до печери, вдарив Румцайс кулаком по коліну.

— Он воно що!

У печері сидів змій і саме вистромив одну голову, якій припала черга вартувати. Одну хвилину від змія пашіло жаром, а другу — віяло холодом, як із льодовні.

— Ти в чужій хаті, — сказав Румцайс.

— Я завжди у своїй хаті, — відповіла змієва голова таким голосом, наче це вітер завив у димарі. З печери ту ж мить визирнуло ще шість голів.

Румцайс швиденько заслонив собою Манку й Ціпісека. А змієва голова сказала шістьом своїм посестрам:

— Тут прийшов якийсь і каже, щоб ми забиралися.

Голови закричали в один голос, щоб Румцайс сказав їм це кожній на вухо. Але Румцайс був розумний чоловік.

— Навіщо повторювати одне й те ж сім разів? — мовив він. — Я піду, а за годинку повернуся — і тоді побачимо.

Узяв він Манку та Ціпісека за руку і відвів їх до потоку, щоб могли остудитися в воді, якщо змій пектиме вогнем, і погрітися на сонечку, коли він буде дихати холодом.

— Із цим семиголовим змієм буде в сім разів тяжче впоратися...