Розділ «Частина перша Розбійник Румцайс»

— То як же ти туди потрапив? — князь налився малиновим кольором.

— Панові князю треба б краще розбиратися, де людина, а де камінь, — спокійно відповів Румцахіс.

Їчинці загукали:

— Ура! Ура!

І це був край князівській славі.

Гай-гай, якщо панові князю доведеться вхопити ляпаса від розбійника, то вже тому князю лишається людської пошани стільки, що її й горобець склює.

Тому княгиня Майолена звеліла покласти пана князя в ноші і, минаючи Їчин, поспішили вони просто у Відень, до імператора.

А ззаду за ношами подріботів лакей Фріцек.

18. Як Румцайс вигнав велетня із Ржаголецького лісу

Після того, як пан князь і княгиня Майолена втекли з Їчина, Румцайс іще три дні стеріг імператорську дорогу, щоб князь не надумав часом повернутися.

На четвертий день прийшов Румцайс до Манки в печеру, ліг на ліжко з ялинових кругляків і промовив:

— Ну, того, що нас найдужче турбувало, ми позбулися. Тепер я трішки спочину.

І заплющив очі, щоб злегка, по-розбійницькому, задрімати. Та в цю мить до нього підсіла Манка.

— Не хочеться мені перебивати твій сон, Румцайсе, але через того князя занедбав ти дрібніші розбійницькі справи. Вчора була тут поштова сойка і розповіла, що до нас у ліс наміряється якийсь лихий велетень із Праховського скелища.

— Ті велетні добрячі крикуни і грабіжники, — похитав головою Румцайс.

І саме в цю хвилину хтось знадвору так постукав у скелю, що просто перед Румцайсом упав шмат стелі.

Румцайс вибіг із печери.

Надворі стояв велетень: старий бук сягав йому лише до пояса.

У ту ж мить велетень гукнув згори, ніби з хмар:

— З завтрашнього дня цей ліс — мій! А ти, Румцайсе, забирайся звідси геть!