Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Добре відомо, яким було героїчне життя сина дрібного торговця чаєм із села Блентайр, у графстві Ленарк. Девід Лівінгстон народився 13 березня 1813 року. Він був другим з шести дітей. Одержавши богословську й медичну освіту, Лівінгстон після недовгої роботи в Лондонському місіонерському товаристві приїхав. 1840 року до Кейптауна. Він мав приєднатись до місіонера Моффата, який очолював місію в Південній Африці.

З Кейптауна майбутній мандрівник вирушив у країну бечуанів. Він був першим білим, що дослідив цю область. Повернувшись до Курумана, він одружився з дочкою Моффата і 1843 року заснував місію в долині Маботса. Через чотири роки Лівінгстон перебрався до Колобенга в країні бечуанів, за двісті двадцять п'ять миль на північ од Курумана.

А 1849 року Лівінгстон виїхав з Колобенга разом із дружиною, трьома дітьми та двома друзями — Осуеллом і Мерреєм. Першого серпня того ж року він відкрив озеро Нгамі й повернувся до Колобенга, спустившись за течією річки Цуги.

Під час цієї подорожі Лівінгстонові не вдалося дослідити країну за озером Нгамі, бо тубільці ставилися до нього вороже. Він ще раз спробував пробратися до цього краю, але знову марно. Тільки третя спроба закінчилася успішно. Вирушивши потім у нову подорож разом із своєю родиною та другом Осуеллом, Лівінгстон, пливучи по Нхобе, притоці Замбезі, дістався до землі племені макололів. Дорога була неймовірно важка. Діти Лівінгстона мало не померли з голоду — їжі та питної води було обмаль. І все ж наприкінці червня 1851 року він добувся до річки Замбезі.

Потім Лівінгстон повернувся до Кейптауна, щоб відпровадити свою родину на батьківщину, до Англії.

Відважний дослідник задумав вирушити в нову небезпечну подорож у глиб країни і не хотів ризикувати життям дружини та дітей.

Лівінгстон мав намір перетнути Африку з півночі на захід — від Кейптауна до Сан-Паулу-ді-Луанда.

Він вирушив у дорогу 3 червня 1852 року в супроводі кількох тубільців. Од Курумана він попрямував на захід уздовж пустелі Калахарі. 31 грудня Лівінгстон увійшов до Літубаруби й побачив, що землю бечуанів геть розорили бури — нащадки голландських колоністів, які поосідали в Капленді, перш ніж його захопили англійці.

З Літубаруби Лівінгстон вийшов 15 січня 1853 року. Він проник у центр області бамангватів і 23 травня дістався до Ліньянті, де молодий вождь племені макололів Секелету прийняв його з великими почестями.

Тут Лівінгстон захворів на пропасницю, яка надовго затримала його. Та, незважаючи на хворобу, він вивчав побут і звичаї цього краю і вперше побачив, до яких страшних спустошень призводить в Африці работоргівля.

Через місяць він уже спускався вниз за течією Нхобе — до місця, де вона впадав в Замбезі; побував у Наньвле, Катонзі, Лібонті й нарешті дістався до місця, де Замбезі зливається з Лібою. Він вирішив піднятися вгору по цій річці — до західних володінь Португалії Через дев'ять тижнів він повернувся до Ліньянті, щоб як слід підготуватись до експедиції.

11 листопада 1853 року Лівінгстон вирушив з Ліньянті в супроводі двадцяти семи макололів. 27 грудня він дістався до гирла Ліби. Звідси він піднявся вгору річкою до земель племені балунда — місця, де в Лібу впадає Макондо, що тече зі сходу.

Лівінгстон був першим білим, який проник у цю область.

14 січня 1854 року Лівінгстон вступив до Шінте, резиденції наймогутнішого з царків племені балунда. Той його добре прийняв, однак невтомний мандрівник через кілька днів переправився на той берег Ліби й 26 січня опинився у володіннях Катема. Тут його також гостинно зустріли, але вже 20 лютого загін Лівінгстона отаборився на березі озера Ділоло.

Відтоді почалися невдачі. Місцевість ставала дедалі більш непрохідною, тубільці були настроєні вороже, власний загін Лівінгстона збунтувався. Лівінгстонові загрожувала смерть. Хтось інший, не такий енергійний, не вистояв би. Але Лівінгстон подолав усі перепони і 4 квітня вийшов на берег Кванго — повноводної річки, що тече вздовж кордону португальських володінь і на півночі впадає в Заїр.

Через шість днів Лівінгстон увійшов до Кассанго, де його й бачив Алвіш, а 31 травня прибув до Сан-Паулу-ді-Луанда. Так скінчилася ця дворічна подорож, під час якої Африку було перейдено навскіс — із півдня на захід.

24 вересня того ж року Девід Лівінгстон вирушив із Сан-Паулу-ді-Луанда. Він прямував уздовж правого берега Кванзи — тієї самої Кванзи, що так негостинно зустріла Діка Сенда та його супутників, — і дістався до місця, де ця річка зливається з Ломбе. По дорозі Лівінгстонові часто траплялися невільничі каравани. Відвідавши вдруге Кассанго, він вийшов звідти 20 лютого, переправився через Кванго й добувся до берегів Замбезі. 8 червня Лівінгстон знову був на березі озера Ділоло, спустився вниз за течією Замбезі й повернувся до Ліньянті, щоб знову вирушити в дорогу 3 листопада 1855 року.

Ця подорож мала завершити перший в історії перехід через Центральну Африку з заходу на схід. Відвідавши знаменитий водоспад Вікторія, Девід Лівінгстон попрямував на північний схід. Ось короткий перелік найголовніших етапів його маршруту: перехід через область Ватока, відвідини могутнього місцевого царка Семалембе, переправа через Кафуе, знову Замбезі, візит до володаря Мбуруми, відвідини руїн старовинного португальського міста Зумбо, 17 січня 1856 року зустріч із царком Мпенде, який тоді воював з португальцями, і врешті 2 березня прибуття до Тете, на березі Замбезі.

22 квітня Лівінгстон залишив це поселення, що колись славилося своїм багатством, спустився до гирла Замбезі й прибув до Кілімане — через чотири роки після того, як вийшов із Кейптауна.

12 липня він поплив на кораблі до острова Маврікій і 22 грудня, після шістнадцятирічної відсутності, повернувся до Англії.