Розділ «ЧАСТИНА ДРУГА»

Із-за рогу головної вулиці винесли кітанду, покриту подертою запоною. З кітанди зліз старий негр.

Це й був работорговець Жозе-Антоніу Алвіш.

Кілька слуг із почту підбігли до нього, раз у раз згинаючись у низьких поклонах.

Услід за Алвішем з'явився і його приятель Коїмбра, син правителя Біе. Як писав лейтенант Камерон, Коїмбра був наймерзенніший негідник у цих краях. Булькатий здоровило, з жовтим обличчям, із густою закустраною чуприною. Брудний, неохайний, у драній сорочці й сплетеній з трави спідничці, в обтріпаному солом'яному брилі, він скидався на потворну стару відьму. Цей Коїмбра був Алвішів довірник, організатор набігів на мирні селища й гідний отаман ватаги розбишак, які вірою й правдою служили работорговцеві.

Сам Алвіш, не такий мацапура й обідранець, як його сердечний друзяка, виглядав трохи пристойніше в своєму ніби карнавальному вбранні — турецькій фесці, накидці, шароварах та капцях. Проте, подивившись на нього, аж ніяк не можна було скласти собі високої думки про власників факторій, що провадили торгівлю рабами.

На превелике розчарування Діка Сенда, ні Гарріса, ні Негору в почті Алвіша не було. Невже немає й надії зустріти їх у Казонде?

Тим часом начальник каравану, араб Ібн-Хаміс, потиснув руки Алвішеві та Коїмбрі. Ті привітали його з успіхом. Щоправда, дізнавшись про загибель двохсот п'ятдесяти невільників, Алвіш скривився. І все ж його справи були непогані. Оцього та того «чорного товару», що в бараках, вистачить для внутрішнього ринку. Алвіш утішився, подумавши, що матиме неабиякий зиск, обмінявши рабів на слонову кістку та мідь, яку вивозять до Центральної Африки.

Хавільдари теж удостоїлись похвали й подяки, а потім работорговець наказав розплатитися з пагазами.

Жозе-Антоніу Алвіш і Коїмбра розмовляли якимсь португальсько-африканським жаргоном, що його уродженець Лісабона навряд чи зрозумів би. Дік Сенд, звичайно, не розумів, про що саме говорили ці «негоціанти». Проте він здогадувався: мова йде про нього й його товаришів. Юнак переконався в цьому, коли на знак Ібн-Хаміса один із хавільдарів попрямував до барака, де були замкнені Том, Остін, Бет і Актеон.

Чотирьох негрів підвели до Алвіша.

Дік Сенд підступився ближче, щоб краще чути й бачити.

Обличчя Жозе-Антоніу Алвіша засяяло від утіхи, коли він побачив дужих негрів. Відпочинок і гарний харч швидко повернуть їм сили. На Тома він глянув мигцем: за такого старого багато не візьмеш. А трьох молодих можна вигідно продати на ярмарку.

Пригадавши кілька англійських слів, що їх навчився від Гарріса, кривляючись, мов та мавпа, Алвіш іронічно привітав своїх нових невільників із щасливим прибуттям.

Том підійшов до Алвіша й, показуючи на своїх товаришів і на себе самого, мовив:

— Ми вільні люди. Громадяни Сполучених Штатів!

Алвіш, певно, його зрозумів, бо, киваючи головою й усміхаючись, відказав:

— Так… так… Американці! Ласкаво просимо! Ласкаво просимо!

— Ласкаво просимо! — повторив Коїмбра.

Він підійшов до Остіна і, ніби той баришник, що купує на ярмарку коня, став мацати йому груди, плечі, м'язи. Та коли він був спробував розтулити Остінові рота, щоб подивитися в зуби, то дістав такий удар кулаком, якого ще не удостоювався жоден правителів син!

Алвішів довірник одлетів кроків на десять. Кілька солдатів кинулись до Остіна, і він був би дорого заплатив за свій гнівний порив, якби Алвіш жестом не спинив їх. Работорговець не міг дозволити, щоб йому зіпсували такий дорогий товар!