Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

— Так, так, справді схоже на те… — ствердив капітан Халл. І, повернувшись до стерничого, скомандував:

— Стерно по вітру, Болтоне! Підвертай на чверть, щоб підійти якомога ближче.

— Слухаюсь, капітане! — відповів стерничий.

— А я залишаюся при своїй думці, — знов озвався кузен Бенедікт. — Це таки справді тварина!

— Тоді це мідний кит, — зауважив капітан Халл. — Я добре бачу, як він виграє боками на сонці.

— У всякому разі, кузене Бенедікт, — сказала місіс Уелдон, — ви повинні погодитися зі мною, що цей кит мертвий. Дивіться: він зовсім не ворушиться.

— Це ще ні про що не говорить, кузино Уелдон, — затявся кузен Бенедікт. — Скільки разів зустрічали китів, що спали на поверхні води.

— Бувало й таке, — погодився капітан Халл. — Але це не кит, а судно.

— Це ми ще побачимо, — стояв на своєму кузен Бенедікт, котрий, зрештою, віддав би всіх ссавців Арктики й Антарктики за представника якогось рідкісного ентомологічного виду.

— Йди мимо, Болтоне, мимо! Не причалюй до нього. Тримайся за кабельтов25. Ми вже не заподіємо шкоди цьому брухтові, а от він нам ще може. Ще тільки бракувало, щоб він пом'яв боки «Пілігримові». Лавіруй, Болтоне, лавіруй!

Невеличкий поворот стерна — і «Пілігрим», що йшов носом просто на судно, звернув убік.

Шхуна-бриг була за якусь милю від перехиленого л корабля. Матроси розглядали його з великою цікавістю. А може, там є цінний вантаж, що його вдасться перевезти на «Пілігрим»? Відомо, що за врятування вантажу з тонучого корабля сплачується винагорода — третина його вартості. Тож і тепер — якщо вантаж у трюмі не затопило водою, вони компенсують свої втрати.

Через чверть години «Пілігрим» був уже за півмилі від напівзатопленого корабля.

Так, це був корабель, і плив він штирбортом догори. Він так накренився, що палуба стояла майже прямовисно. Із щогл не зосталось жодної. Від вант, швартових та ланцюгів теліпалися самі тільки кінці. В штирборті зяяла велика пробоїна, крізь яку видніли ум'яті досередини частини каркасу та обшивка.

— Цей корабель зіткнувся з іншим! — вигукнув Дік Сенд.

— Безперечно, — відповів капітан Халл. — Дивно, як ще він одразу не пішов на дно.

— Якщо це було зіткнення, — зауважила місіс Уелдон, — то будемо сподіватися: команду судна підібрав той корабель, який наскочив на нього.

— Що ж, будемо сподіватися, місіс Уелдон, — відказав капітан Халл. — Якщо, звичайно, команда після зіткнення не була змушена рятуватись на власних шлюпках, а корабель, що вдарив, не пішов спокійнісінько далі. На жаль, такі випадки трапляються.

— Невже? Це переходить усякі межі людської жорстокості, містере Халл!

— Буває, місіс Уелдон, буває… І таких прикладів чимало. А що я не бачу на кораблі жодної шлюпки, ладен думати команда покинула його сама. І коли людей не підібрано відразу, то вони, мабуть, спробували дістатися до землі. Проте боюсь, навряд чи їм це вдасться: надто вже далеко звідси до американського континенту чи до островів Океанії.