Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Пасажири повиходили на палубу. Вони вже не боялися, що їх змив в море.

Місіс Уелдон перша вийшла із своєї каюти, де, за порадою Діка Сенда, просиділа замкнувшись, доки бушувала буря. Вона хотіла поговорити з Діком. Завдяки своїй справді надлюдській силі волі цей юнак подолав небачені труднощі. Він схуд, зблід на виду, засмаг од вітру, та найдужче давався йому взнаки брак сну, такого необхідного в його віці. Однак його мужня натура вистояла. Можливо, колись він дорого за це заплатить, але тепер не час було згортати руки. Дік Сенд не раз повторював собі це. Місіс Уелдон застала його бадьорим і енергійним.

До того ж, у бравого капітана Сенда знову з'явилася впевненість у собі, яка завжди додає снаги.

— Діку, любий мій хлопчику, мій дорогий капітане! — мовила місіс Уелдон, простягаючи руку юнакові.

— Ай-ай, місіс Уелдон! — вигукнув усміхаючись Дік Сенд. — Ви все-таки не послухались свого капітана! Вийшли на палубу… Я ж просив вас…

— Так, я тебе не послухалась, — відповіла місіс Уелдон. — Але в мене було передчуття, що буря стихає.

— Вона й справді стихає, місіс Уелдон. Ваше передчуття вас не підмануло. Барометр почав підніматися ще звечора. Вітер ущухає, і, гадаю, найважчі випробування вже минули.

— Твої слова та до бога, Діку! Ти так перемучився, бідний мій хлопчику! Ти ж…

— Я виконував свій обов'язок, місіс Уелдон.

— Сподіваюсь, тепер ти врешті трохи відпочинеш.

— Відпочину? Мені відпочинок не потрібен, місіс Уелдон. Я почуваю себе добре і повинен витримати до кінця. Ви мене призначили капітаном «Пілігрима», і я залишуся ним доти, доки всі пасажири будуть у повній безпеці!

— Діку! Ні мій чоловік, ні я ніколи не забудемо того, що ти зробив!

— Ну, не тільки я… — скромно відповів Дік Сенд.

— Мій хлопчику, я повторюю: ти виявив неабияку мужність і завзяття, показав себе справжнім мужчиною, гідним звання капітана. І коли ти скінчиш навчання, тебе буде призначено капітаном одного з кораблів Джеймса Уелдона!

— Я… я… — пробурмотів Дік, і його очі налилися слізьми.

— Діку, — вела місіс Уелдон, — відтепер ти наш син! Ти рятівник твоєї матері й твого братика Джека! Любий мій Діку, дай-но я тебе поцілую за себе й за чоловіка!

Відважна жінка не могла приховати хвилювання, її серце було переповнене ніжністю. Що ж до Діка Сенда, то годі описати його почуття! Він був ладен піти у вогонь і в воду за своїх благодійників.

По цій бесіді Дік Сенд відчув себе ще певніше. Хай би тільки трохи вщух вітер, щоб поставити бодай якесь вітрило! Він доведе судно до безпечного порту і врятує пасажирів!

29 березня вітер ослаб іще більше, й Дік Сенд налагодився поставити грот і фок, щоб прискорити хід «Пілігрима» та вести його точніше за курсом.

— Увага, Томе! Увага, друзі мої! — гукнув він, вийшовши вранці на палубу. — Мені потрібна ваша допомога!