Розділ «ЧАСТИНА ПЕРША»

Звичайно, закінчивши полювання, китобійне судно відразу якнайкоротшим шляхом прямує до землі, щоб там докінчити обробку туш. Команда висідав на берег і приступав до перетоплювання жиру. З жиру добувають його найцінніший складник — ворвань.

Однак за обставин, які склалися, капітан Халл не мав наміру повертатися назад і виконати на березі що роботу. Він розраховував перетопити додатково здобутий жир аж у Вальпараїсо. Зрештою, от-от мали повіяти західні вітри, і капітан «Пілігрима» сподівався дістатися до американського берега за три тижні, а за цей час здобич не могла б зіпсуватися.

Пора було відчалювати. Перш ніж лягти в дрейф, «Пілігрим» устиг трохи наблизитись до місця, звідки смугач давав про себе знати фонтанами пари та води. Кит усе плавав посеред широченного червоного поля, раз у раз розтуляючи велетенського рота й втягуючи міріади рачків. На думку досвідчених китобоїв, що стежили за ним, він і не думав тікати. Безперечно, то був саме той кит, що його китобої прозвали «бойовим».

Капітан Халл переліз через борт і мотузяною драбинкою спустився на ніс шлюпки.

Місіє Уелдон, Джек, кузен Бенедікт, Том і його товариші ще раз побажали їм удачі.

Навіть Дінго, зіп'явшись на задні лапи й вихилившись за борт, ніби прощався з командою.

Потім усі перейшли на ніс, щоб не пропустити жодної подробиці небезпечного полювання.

Шлюпка відчалила й, гнана вперед чотирма веснами в дужих руках, стала швидко віддалятись од «Пілігрима».

— Пильнуй, Діку, добре пильнуй! — востаннє гукнув до юнака капітан.

— Можете покластися на мене, капітане.

— Стеж одним оком за «Пілігримом», а другим — за шлюпкою! Не забувай про це!

— Буде, як кажете, капітане!

Легка шлюпка вже відпливла на кількасот футів од шхуни-брига. капітан Халл стояв на носі й далі давав свої настанови. Однак годі було розібрати слова, і зміст угадувався хіба що з виразних жестів.

Саме тут Дінго, що й досі стояв, спершися лапами на борт, жалібно завив. Марновірні люди напевно мали б це за лихий знак.

Від цього виття здригнулася навіть хоробра місіс Уелдон.

— Дінго, Дінго! Ай-ай-ай! — мовила вона. — І оце та так підбадьорюєш своїх друзів? Ану-бо гавкни гарно, як ти вмієш: дзвінко, радісно!

Але собака більше не надавав голосу; він звільна підійшов до місіс Уелдон і лизнув їй руку.

— Він не махав хвостом! — пошепки мовив Том. — Лихий знак! Лихий знак!

І майже тієї самої миті Дінго наїжився й люто загарчав. Місіс Уелдон озирнулася. З камбузу вийшов Негору і попрямував на ніс, мабуть, щоб подивитися на полювання.

Дінго метнувся назустріч кокові. Собака аж нестямився від люті.