Розділ «Частина І Княжич і царевич»

Від несподіванки Марина голосно зойкнула.

– Не бійся мене, красуне. Я не ведмідь, я всього лише тутешній піп, – пробасив священик, копирсаючись у складках довгої ряси. Був він гладкий, широкоплечий і високий на зріст. Довге поплутане волосся й кошлата борода робили його схожим на страшну тварину, проте жодних зовнішніх ознак агресії він не виявляв, тому Марина поступово заспокоїлася.

Нарешті піп відшукав ключ і відімкнув двері, однак, попри очікування, Марину всередину не впустив, залишившись разом із нею на порозі. Тут сяйнула сліпуча блискавка, й жінка з переляку заголосила:

– Падре, благословіть мене!

– То ти, добра жінко, дотримуєшся латинської віри[4], як я подивлюся?

– Пустіть мене усередину, святий отче, адже мій син вашої – грецької віри!!! Присягаюся!..

Знов із небес вдарила блискавка. Раптово піддавшись незрозумілій паніці й не знаючи, якими ще словами можна переконати попа, Марина відіпхнула його й забігла до храму.

– Е-е-е, стривай, так не можна! – пробасив піп, пішовши за нею.

– Святий отче…

– Євлампій. Називай мене отцем Євлампієм.

– Отче Євлампію, прошу вас, благаю: врятуйте мене й мого синочка від стрільців! – у голосі жінки забриніли сльози. – За нами женуться!!! Нас упіймають і вб’ють, неодмінно вб’ють!!! Врятуйте, отче!..

– Ти просиш про неможливе, – при згадці про стрільців священик мимоволі здригнувся. – Та й куди ж я вас двох сховаю?!

– Отче Євлампію…

– У мене самого дружина та ще й п’ятеро дітей!..

– Але ж отче Євлампію!..

– Як же я можу владі суперечити?! – священик перейшов на свистячий шепіт, хоча сторонніх у храмі не було.

– Я вам заплачу! – відчайдушно скрикнула неборачка.

– Тихо!.. Не можу, однаково не можу…

– Та хоч би синочка мого до себе візьміть! Він же віри грецької…

Священик недовірливо глянув на загорнене в козячу шкуру маля. Було очевидно, що він вагається. Не давши отцеві Євлампію отямитися, жінка дістала з-під плаща гаманець і гарячково зашепотіла: