Розділ «Действие II»

Возный  и  Выборный (вместе). Вон, розбишако, iз нашого села зараз… I щоб твiй i дух не пах! А коли волею не пiдеш, то туда заправторимо, де козам роги правлять.

Терпилиха. Зслизни, маро!

Петро. Утихомиртесь на час i вислухайте мене: що ми любились з Наталкою, про те i богу, i людям iзвiсно; но щоб я Наталку одговорьовав iти замуж за пана возного, научав дочку не слухати матерi i поселяв несогласiє в сiм'ї – нехай мене бог накаже! Наталко, покорися своїй долi, послухай матерi, полюби пана возного i забудь мене навiки! (Отворачивается й утирает слезы. Все показывают вид участия в горести Петра, даже и возный).

Терпилиха (в сторону). Добрий Петро! Серце моє против волi за його вступається!

Наталка плачет, возный рассуждает.

Выборный. Що не говори, а менi жаль його.

Микола. На чiм то все се окошиться?

Возный (Петру). Ти, вашець, – теє-то як його – куда тепер помандруєш?

Петро. Я iшов в Полтаву, но тепер пiду так, щоб нiколи сюда не вертатись… Iще пару слов скажу Наталцi. Наталко! Я через тебе оставив Полтаву i для тебе в дальнiх сторонах трудився чотири годи; ми з тобою виросли i згодовалися вкупi у твоєї матерi, нiхто не воспретить менi почитати тебе своєю сестрою. Що я нажив – все твоє: на, возьми! (Вынимает из-за пазухи завернутые в лубки деньги). Щоб пан возний нiколи не попрекнув тебе, що взяв бiдну i на тебе iздержався. Прощай! Шануй матiр нашу, люби свого судженого, а за мене одправ панахиду.

Наталка. Петре! Нещастя моє не таке, щоб грiшми можна од його одкупитися: воно тут! (Показывает на сердце). Не треба менi грошей твоїх. Вони менi не поможуть. Но бiдою нашою не потiшаться вороги нашi… I моїй жизнi конець недалеко… (Склоняется на плечо Петру).

Терпилиха (подбегает и обнимает Петра). Петре!

Наталка (обнимая Петра, говорит матери). Мамо! Кого ми теряємо!

Микола (виборному). А тобi як вiн здається?

Выборный. Такого чоловiка, як Петро, я зроду не бачив!

Возный (вышед вперед на сцену). Размишлял я предовольно, i нашел, что великодушной поступок всякiї страстi в нас пересиливаєть. Я – возний i признаюсь, что от рожденiя моєго расположен к добрим дiлам; но, за недосужностiю по должностi i за другими клопотами, доселi нi одного не здiлал. Поступок Петра, толiко усердний i без примiсу ухищренiя, подвигаєть мене на нижеслiдующеє… (К Терпилихе). Ветхая деньми! благословиши лi на благоє дiло?

Терпилиха. Воля ваша, добродiю! Що не зробите, все буде хороше: ви у нас пан письменний.

Возный. Добрий Петре i бойкая Наталко! Приступiте до мене! (Берет их за руки, подводит к матери и говорит). Благослови дiтей своїх щастям i здоров'ям. Я одказуюсь од Наталки i уступаю Петру во вiчноє i потомственноє владiнiє з тим, щоб зробив її благополучною. (К зрителям). Поєлiку же я – возний, то по привiлегiї, Статутом мнi наданой, заповiдаю всiм: "Где два б'ються – третiй не мiшайсь!" i твердо пам'ятовать, що насильно милим не будеш.

Петро  и  Наталка (когда возный говорит к зрителям, обнимают мать, а по окончании говорят). Мати наша рiдная, благослови нас!

Терпилиха. Бог з'єднаєть вас чудом, нехай вас i благословить своєю благостiю…

Микола. От таковi-то нашi полтавцi! Коли дiло пiде, щоб добро зробити, то один перед другим хватаються.