Розділ «Хвилини»

Ой кину я ту досаду геть на бездоріжжя,

зійшла моя досадонька, як мак серед збіжжя;

а я той цвіт позриваю та сплету віночка,

кину його, червоного, в воду до поточка:

пливи, пливи, мій віночку, до самого моря,

може, буря тебе втопить, чи не збудусь горя.

Ой розбила вінка буря, таки ж не втопила,

а від нього синя хвиля геть почервоніла.

Гірка вода в синім морі, гірко її пити;

чом я свою досадоньку не можу втопити?

Буркут, 20.08.1901

«Ой піду я в бір темненький,..»

Ой піду я в бір темненький, там суха смерека,

як розпалю ясну ватру, видно всім здалека.

Запалала при смереці смолова ялиця:

горить моя досадонька, мов сухая глиця.

Розбуялась досадонька з вогнем на просторі,

розсипала палкі іскри, мов яснії зорі.

Як упаде з гори іскра, наче з неба зірка,

та як влучить в саме серце, – доле ж моя гірка!.