Розділ «Із циклу «Невольницькі пісні»»

по волі квітчається терном,

тямлячи вищу красу,

ніж та, що кричить на майданах:

«Гей, хто до мене? Ходіть,

я кожному в руки даюся».

Путь на Голгофу велична тоді,

коли тямить людина,

нащо й куди вона йде,

не прагнучи інших тріумфів,

знаючи іншу величність,

ніж ту, що на троні гукає:

«Я з ласки бога цариця,

бо, гляньте, – сиджу на престолі !»

Хто ж без одваги й без волі

на путь заблукався згубливу,

плачучи гірко від болю,

дає себе тернові ранить,

сили не маючи стільки,

аби від тернів боронитись, —

боже, пожальсь тої крові,