Розділ «Одначе не всїй старшині прийшлось вернутись до дому.»

В той час вертав ся на Україну архиєрей Методий, лютий ворог Бруховецького. Методия кликали в Москву на суд, що тодї нарядили над московським патриярхом Никоном і він пробував в Москві більше пів року. Бруховецький бояв ся Методия, як московського приятеля, бояв ся, що він буде про все писати в Москву і викаже заміри Бруховецького. Але Методий вертав ся з Москви вже московським ворогом. В Москві прийняли Методия вже не так щиро, як попереду. Методий хотїв стати київським митрополїтом, йому сього не дали. Раз він попросив собі в царя соболів, і соболїв йому не дали, а виряжаючи в дорогу, наказали, щоб вів покорив ся гетьманові, не лаяв ся з ним.

Саме тодї, як Методий їхав з Москви просто в Гадяч, тодїшну столицю Бруховецького, Бруховецький послав посланців до печерського архимандрита Ґізеля, котрий тодї проживав в Сьмілї, в маєтности Печерського монастира. Посланці кликали Ґізеля в Гадяч до гетьмана. Ґізель злякав ся; він був не в ладу з гетьманом, одначе хоч-не-хоч мусїв їхати. Чого на мене сердитесь і в Печерській обителї за мене Богу не молитесь? – спитав в архимандрита гетьман. Ми не бажаємо тобі нїякого лиха, сказав архимандрит, але бачимо твою неласку до нас: твої Козаки граблять монастирські маєтности, беруть конї, товар, хлїб, обижають нас і людий. Я сього більше не дозволю Козакам, сказав гетьман: я чув, що до нас їде Методий. До сього часу було в нас тихо, а як приїде, то начнеть ся лихо. Поговори з ним отче, щоб він зо мною помирив ся.

Надаремно гетьман бояв ся! Методий сам прийшов до його миритись. Методий розказав, як його погано витали в Москві, не хвалив московських архиєреїв, московських норовів, розказав, що він сподїваєть ся од Москви для України богато лиха, що московський воєвода, Ордин-Нащокин веде на Україну велике московське військо, хоче силою забрати всї українські городи. Гетьман і Методий знов стали приятелями по давньому. Методий видав свою дочку за гетьманового небожа. Вернувшись з Гадяча у свій рідний Нїжин, Методий перед усїма кляв Москву, лаяв тамошнїх архиєреїв та воєвод і писав Бруховецькому, щоб він стеріг ся, щоб його не потягли за шию в Москву.

В той час Дорошенко через митрополїта Тукальского переговорював ся з Бруховецьким. Тукальский писав до його листи, що Дорошенко оддасть йому гетьманську булаву і як тільки він встане на Москву і вижене Москалїв з України, то забере під свою руку, всю Україну.

Тодї Бруховецький скликав своїх полковників в Гадяч на потайну раду, і почав міркувати, яким би способом витурлити Москву з України. Полковники слухали, але не дуже поняли віри. Бруховецький зараз примітив теє, заприсягнув ся і поцїлував хрест. Полковники й собі заприсяглись перед ним і поцілували хрест.

Швидко після того була друга рада, по другий бік Днїпра, в Чигиринї, в другого гетьмана. На ту раду зібрались: гетьман Дорошенко, митрополїт Тукальский, чернець, Юрий Хмельницький, Дорошенкові полковники і вся старшина, татарські посли з Криму, чернець, присланий од Методия і посланець од Бруховецького.

На сїй раді Дорошенко постановив, щоб, Українцї на обох боках Днїпра жили в мирі та в згодї, щоб вся Україна привернулась до турецького султана і платила йому податок, як платить волоський князь. Турки й Татари будуть обороняти Україну і ходити на Польщу й Москву. Юрий Хмельницький сказав: я викопаю ввесь батьківський скарб, дам плату Татарам, аби тільки не бути під рукою московського царя та польского короля. На тій радї постановили побити по всїй Українї царських воєвод та московське військо. На тій радї були посли і з Запорожжя. Вони присягли за Сїч, що зостануть ся під рукою гетьмана Дорошенка. Татари вже стояли за Чорним лїсом. Дорошенко був уже готовий пустити всїх на Польщу й на Москву. В місяці лютому, 1668 року, в Гадячі, московський воєвода Огарев і московські полковники прийшли до Бруховецького вдарити чолом. Бруховецький був дома, але не вийшов до їх. Слуги сказали воєводі, що гетьман в церкві. Воєвода послав до церкви подивитись, чи є там гетьман, гетьмана в церкві не було. Огарев пішов до церкви, а полковники пішли до дому. Після того, на половині служби божої, Бруховецький послав за московським полковником, Нїмцем Йоганом Гульцом і сказав йому, що прийшли з Сїчи Запорожці і намагають ся, щоб московське військо виходило з України, так, ви московські полковники, виходьте собі з наших городів. Бруховецький покликав воєводу Огарева і сказав йому: «Геть виходьте з наших городів! а як не вийдете, то козаки вас побють.» Огарев забрав своїх двісті москалїв і пішов до воріт. Ворота були заперті і коло воріт стояли козаки. Козаки випустили Гульца з старшиною, а воєводу й Москалїв не пустили. Іван Бугай кинув ся на Огарева, козаки на москалїв. Воєвода вискочив за город, але козаки догнали його, догнали й Гульца, половину москалїв побили, половину забрали в полон. Огарева поранили в голову і поклали в хатї у протопопа на лїки.

Бруховецький розіслав грамоти по Українї, щоб козаки вигонили воєвод та Москалїв. В тих грамотах Бруховецький жалував ся на царя, що він роздер Україну на дві половини, оддав половину Полякам ще й наслав обдирачів збірати з Українцїв податки в московський скарб. Таку саму грамоту Бруховецький послав на Дін, щоб підняти на царя доньских козаків. В сїй грамоті він жалував ся на воєвод і звав їх московськими цариками.

Козаки скрізь піднялись на московське військо. Чернигівський полковник Іван Самійлович з козаками та міщанами напав на воєводу Андрея Толстого. Толстой запалив город і почав одбиватись. Козаки забрали воєвод у всїх городах, декотрих повбивали, декотрих забрали в полон і побили й порозганяли Москалїв.

Весною царські воєводи Щербатий та Лихарев виступили з Москви на Бруховецького і розбили козаків під Почепом, а літом знов розбили під Новгородом Сїверським, попалили й спустошили україньскі села на двадьцять верстов кругом по всїй дорозї. Воєвода Ромодановський облїг з москалями городи Котельву та Опошню.

Бруховецький тимчасом накликав до себе Запорожців і дав їм волю. Запорожцї зневажали старшину і виробляли що тілько хотїли. Бруховецького полковники послали до Дорошенка і накликали його на Бруховецького. Дорошенко і митрополїт Тукальский послали до Бруховецького, щоб він привіз до Дорошенка гетьманську булаву, покорив ся йому, собі взяв би тільки маєтности в Гадячі до живоття. Бруховецький скипів. Він звелїв хапати Дорошенкових козаків, а сам наслав посланців в Цареград, піддатись під його руку, як піддав ся й Дорошенко. Бруховецького посли: полковник Грицько Гамалїя, писар Лавріненко та обозний Безпалий прибули в Адріянополь, де тоді проживав султан Магомет. Вони просили султана прийняти гетьманщину Бруховецького під своє підданство, тільки щоб султан обороняв Козаків од Поляків та Москалїв. Султан згодив ся. В Гадяч приїхав Татарин Челїбей приймати присягу на підданство султанові. Бруховецький дав Татарам сїм тисяч червінців, а Челїбеєві подарував карету з кіньми, килимами, ще й дві дївки. Бруховецький виступив з козаками і Татарами проти московського війська під Диканьку. Але тут прийшла чутка, що на його йде Дорошенко. До Бруховецького прийшли десять Дорошенкових сотників, щоб він оддав гетманську булаву, знамено і буньчук. Бруховецький велїв забити сотників в зелїза і одіслати в Гадяч. Другого дня появились Дорошенкові полки. Як тільки козаки Дорошенка й Бруховецького зійшли ся до купи, то всі разом закричали: «ми за гетьманство не будемо битись! Бруховецький ніякого добра нам не зробив і тільки розпочав війну». Козаки кинулись грабити Бруховецького вози.

Дорошенко послав сотника Дрозденка взяти Бруховецького і привести до себе. Дрозденко увійшов у гетманське шатро. Бруховецький сидїв в кріслї. Дрозденко взяв його під руку і хотїв вивести з шатра, але тут нагодив ся запорожський полковник Іван Чугуй, давний приятель Бруховецького. Чугуй ударив Дрозденка мушкетом в бік. Дрозденко впав на землю. Але не помогло. Дорошенкові козаки вбігли в гетьманський намет, взяли Бруховецького і повели до Дорошенка.

«Чом ти не оддав менї булави?» спитав його Дорошенко. Бруховецький мовчав. Дорошенко махнув рукою. Козаки кинулись на Бруховецького, почали рвати на йому одежу, бити його киями, рушницями, палицями, вбили й покинули голого. Чугуй боронив його до самої смерти. Дорошенко запевняв Чугуя, що він не хотїв смерти Бруховецького.

В вечері козаки з обох сторін Днїпра попились, почали кричати, галасувати і хотїли вбити й Дорошенка. Дорошенко насилу втихомирив їх, звелївши викотити їм кільки бочок горілки, а в вечері виїхав з старшиною, на всякий час, на край обоза. Дорошенко звелїв поховати Бруховецького в Гадячі, в місяцї липні 1668 року, в тій церкві, котру він сам поставив.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!