Розділ «Українські гетьмани Бруховецький та Тетеря»

Тетеря й Маховський звелїли читати воєнний приказ, в котрому значилось, що за такий переступ, в якому обвинуватили Виговського його повинні покарати смертю.

– Ви не суддї! – сказав Виговський, ви не маєте права читати менї приговор. Я воєвода й сенатор: мене може судити тільки король та сенат.

Виговського не слухали. Наставав вечір. Судї вийшли мовчки. Сторожа вхопила Виговського під руки і повела в одну хату, котра повинна була стати для його замісць тюрми. Кругом хати поставили сторожу.

Смерком в хату ввійшов один офіцер Маховського й оповістив Виговському, що його розстрелять сьвітом.

Виговський заплакав і спитав: де король? Принаймні дайте менї написати до короля.

Його не послухали. Тілько стало розвиднюватись, в хату ввійшла сторожа. Виговський стояв на колінах перед образом і читав акафист Богородиці. Йому сказали, що вже час йти на смерть.

– Дайте менї вмерти по християньски? Пришліть до мене православного сьвященика, щоб висповідав мене і запричастив, – просив Виговський.

Сторожа його не слухала і потягла з хати. Тільки що Виговський вийшов за поріг, польскі жовнїри, вже зарані поставлені під хатою з рушницями, вистрелили в його в самі груди.

Так безвинно згубили зі сьвіта Виговського Тетеря та Маховський: його зрада Польщі не була доказана. Виговського жінка, з роду Стетковичів, як тільки почула про страшну смерть чоловіка, впала і тієї-ж хвилї вмерла.

Звістка про смерть Виговского рознеслась по Українї між народом і ще більше зненавидїли Тетерю. В самому Чигиринї знайшли ся Тетерині вороги, котрі хотїли звести його з сьвіта: вони послали за Днїпро до Бруховецького і накликали його на Тетерю.

Весною, в місяці марцї, Бруховецкий з Переяслава розіслав по Тетериній гетьманщинї листи, в котрих оповіщав, що слїдком за побитим королем і прогнаним Тетерею він вступає сам в Київську Україну з московським військом і щоб народ приставав під його гетьманську руку. Після того сам Бруховецький переїхав через Днїпро коло Сакирної в Черкащинї і послав лубенського полковника, Гамалїю з козаками на Черкаси. Гамалїя спалив Черкаси і села кругом Черкас і пішов на Чигирин, де сидїв Тетеря. Чигиринцї послали до Чарнецького просити собі помочі. Тим часом Бруховецький з Сокирної послав в Київ просити в московського воєводи війська та гармат. Воєвода послав до його москалїв з нїмцем Страсбухом. Москалї не встигли дійти до Сокирної: дорогою їх перепенив хорунжий Собіский з польским військом і розбив. Сам німець утїк перший. Між москалями попав ся той конотепський сотник, Нужний, що так зручно в ночі забрав в Нових-Млинах дорогу королеву посуду та гроші. Поляки присудили повісити його, але він сам просив, щоб його посадили на палю, бо, як він казав, батько його вмер такою смертю.

Не діждавшись москалїв, Бруховецький пішов на Чигирин, щоб попередити Чарнецького. Чарнецький в той час послав військо в Чигирин, а сам побіг в Крим просити собі на поміч орду. Не заставши в Криму хана, він побіг в другу орду в Буджак і привів з собою двох султанів з кілька тисячами Татар. Чарнецький дозволив Татарам брати в полон ті городи й села, котрі не оддадуть ся Полякам. Татари розійшлись загонами по Київщинї, а Чарнецький прибув у Васильків і запросив до себе митрополїта Йосифа Тукальского, архимандрита Юрия Хмельницького і ще кілька поважнїйших духовних і почав ласкаво вговорювати їх, щоб вони намавляли народ та козаків не бунтувати ся проти короля, обіцяючи за те королівську ласку. Митрополїт подякував за королівську ласку, але сказав, що духовним людям не годить ся мішатись у воєнні та мирські дїла.

– Коли так, то ви поїдете у Варшаву до короля і самі розкажете йому, чому вам не годить ся вмішуватись у воєнні та мирські дїла, сказав Чарнецький, догадавшись, що духовні недуже прихильні до короля.

Чернецький ще дав духовним сторожу. Сторожа провела їх до Варшави. Там взяли Тукальского й Хмельницького і посадили в тюрму в твердинї, в городї Мариєнбурзї, де вони висидїли два роки.

Посадивши духовних в тюрму, Чарнецький рушив на Чигирин. Бруховецький мусїв одступитись під Бужин, де був Сїрко. Чарнецький ввійшов у Чигирин, взяв Суботів, маєтність Богдана Хмельницького. В Суботовї Чарнецький сам колись сидїв в полонї, попавшись Богданові в руки в битві на Жовтих-Водах. Чарнецький звелїв розкопати могилу Богдана і його сина Тимоша в церкві і викинути їх кістки. Звідтіль Чарнецький пішов на Стеблів. Він послав трубача, щоб стеблівцї оддали місто. Вони не схотїли і Чарнецький звелїв наступати на Стеблів. На біду в той час запалив ся порох в церкві, де був склад пороху. Церкву зірвало. В самий переполох Поляки стали рубати ворота. Стеблївцї здали місточко. Татари кинулись грабити і самі побились за добуток.

Чарнецький зійшов ся з Тетерею і пішов на Бруховецького, котрий з Вужина пішов у Канів і засїв у йому.

В кінцї мая Чарнецький з Тетерою напали на Бруховецького і били ся з ним од ранку до самого вечера і нічого не вдіяли. Поляки й Тетеря мусїли одійти од Канева і одпочивати шість день. Семого дня Чарнецький знов напав на Канев, вдарив на піших козаків Бруховецького, та на Москалїв, та все таки нічого не вдїяв. Він опустив ся від Канева під Корсун, а далї під Білу-Церкву і напав на Ставища. Ставищани стояли за царя і не пустили Чарнецького. Вони вирізали всїх польских жовтрів, котрі зістали в Ставищах, і навіть поранених, котрі зїстали в лязаретї. В городї заперлось шістьнадцять тисяч народа. Дачко й Булганий звелїли викопати кругом валів рів. З насипаної землї вийшов другий вал кругом Ставища. Народ глузував з Поляків, стоячи на валах. Чарнецький обїжав своє військо, убраний в бурку з тигрячої рябої шкури. На його кричали з валів «ото ряба собака!» Гордий пан розлютував ся і звелїв Татарам сплюдрувати всю околицю округом Ставищ і палити в город з гармат. В городї згоріло богато домів. Дачко був убитий. На його місце вибрали сотника Чина й Подобню. Поляки полїзли на вали на приступом. Козаки одбили їх і вибили всю польску піхоту. Тоді Чарнецький звелїв обгорнути город військом. Ставищане од голоду мусїли здатись. Вони звязали і привели до Чарнецького тринадцять чоловік, між ними Чина і Подобню. Чарнецький взяв з Ставища для Татар великий викуп, поставив два полки і одняв дзвони, за те, що в їх дзвонили, скликаючи народ з сїл против Поляків. Під Ставищами поранили самого Чарнецького. А Тетеря пішов з військом на Поділлє, щоб не дати людям зібрати хлїб і присилувати їх піддатись королеві. Він розіслав листи, в котрих був намальований хрест та образ Богородицї. Тетеря заприсягає ся тим хрестом, що Поляки більше не будуть панувати на Україні. Але Тетері нїхто не йняв віри. Простий народ знав добре польских панів та Тетерю.

Од самих жнив 1664 року, всю зиму і до других жнив 1665 року тягла ся війна Бруховецького з Тетерею та з Поляками. Військо Бруховецького все стояло в Каневі, а Чарнецький та Маховський з Поляками кидались скрізь по Київщинї, як опечені, брали городи, руйнували, палили, вирізували людей, та в їх не було сили вигнати Сїрка, побити Запорожців та козаків Бруховецького. Городи й місточка вставали на Поляків, виганяли і вирізували польских панів, жидів та купцїв. Шляхта і жиди втїкали на Волинь. Кальннцкий, полковник Варениця, лисянський Височакц брацлавський Іван Сербин Дрозд покинули Тетерю і пристали до Бруховецького. Іван Сербин одняв од Поляків Умань та три городи: Бабани, Косенівку і Кисляк і вирізав всїх Поляків. Сїрко стояв недалечко од Уманї, в Торговиці і стеріг Україну од польских приятелів, Татар. Сам Бруховецький стояв у Каневі і все писав до царя листи і просив у його московського війська, щоб зовсім добити Поляків та Тетерю. Але з Москви війська не присилали. Під рукою в Бруховецького служив тільки Косогов з невеличким військом з Данцїв та Москалїв, та й ті кидали службу, трохи не всї повтїкали. Зимою цар прислав Бруховецькому з дворянином Протасєвим тільки чотириста москалїв та й з тих богато повтїкало до дому. Цар одписував до Бруховецького, що він не дає москалям харчі, морить їх голодом, бояре писали, що гетьманові треба посилати хиба мальованих людей, а не живих, а гетьман одписував, що тому неправда, що він харч видає, а москалї все продають, втїкають до дому, а дорогою нападають скрізь по Українї на людей, розбивають і граблять, а якийсь московський дворянин Василь Кікін, вертаючись до Москви, продав дорогою в Переяславі вісїм-десять восьмачок хлїба.

Тим часом Височан одняв од Поляків Лисянку й Ставище. Чарнецький не сподївав ся сього од Ставищан, напав на Ставище. Звелїв вирізати всїх людей і спалив Ставище до останної хати. Після того Поляки вирізали всїх людей, навіть малих дїтей в Боярцї. Після такого кровавого дїла люде з Корсуна, Білої Церкви та Черкас втїкали за Днїпро і селились на степах. Після того Чернецький поїхав до Варшави на раду, чи на сойм. Йому було тодї 66 лїт. Він заслаб дорогою. Під Дубном, в селі Соколівцї він звелїв нести себе в одну хату, висповідав ся і тут умер.

Після смерти Чарнецького повстання проти Польщі ще більше розгорілось. Овруцький полковник Децик, Іван Сербин, Остап Гоголь приводили до присяги цареві громади і села. До українських селян пристала цїла ватага Волохів; Дрозденко накликав багато Волохів у свою ватагу і послав в Рашків, маєтність Олександри Хмельницької, вдови Томата Хмельницького, просити в неї харчі для Волохів. Хмельницька тихенько послала до Поляків просити помочі. Дрозденко перехопив ЇЇ листи, напав на Рашків, одняв од Хмельницької хлїб і всї скарби ще й звелїв її вибити. Весною повстання ще більше розгоріло ся. Козаки розбили Поляків під Торговицею, потім під Вільшаною й Лисянкою. Четвертого квітня Дрозденко страшно розбив самого Тетерю і того таки дня Бруховецький послав Гамалїю під Корсунь. Гамалїя в ночи повів Козаків на Корсунь. Козаки полїзли через стїну і почали з криком рубати Ляхів. Всїх людий, з жінками й дітьми Гамалїя перевіз в Канїв. В самій Польщі проти короля збунтував ся один великий пан Юрий Любомирський. Ян Казимір викликав з України польске військо. Польский воєвода, Яблоновський, родом Українець, повів польске військо в Польщу. Сам Бруховецький виступив з Канева під Білу-Церкву, а почувши, що збіраєть ся орда і хоче напасти на його, уступив ся під Київ в Мотовилівку. В Мотовилівцї зараз вирізали всїх Поляків та жидів. В польских руках зостались в Київщинї тільки три городи: Черкаси, Біла-Церква, та Корсунь. З тих городів люди втїкали за Днїпро на далекі степи в Харківщину. Тетеря побачивши, що Поляки програють дїло, задумав утїкти в Польщу. Сїрко почув, що Тетеря втїкає в Польщу, напав на Брацлав і заграбив всю маєтність Тетері. Тетеря писав до короля, що не може далї зоставатись на Україні, забрав весь військовий скарб і з жінкою втїк в Польщу. Дорогою напав на його Сїрко і одбив од його казну. В Польщі видурили в Тетері всі гроші, що він набрав на Українї і що йому дістались за жінкою, дочкою Богдана. Тетеря втїк в Туреччину до молдавського господаря. Частка Козаків, в Київщинї, настановила на його місце гетьманом Степана Опару, котрий послав в Крим просити хана, щоб він затвердив його в гетьманстві. Всхідна половина України зосталась без гетьмана, поки не вибрали 1665, року гетьманом черкавського, полковника Петра Дорошенка. А поки що Бруховецький, зовсїм безпечний од Поляків, покинув в Київщинї в обнятих городах козацьку сторожу, перейшов Днїпро, став в Гадячі і послав в Москву до царя звістку, що він їде в Москву побачити «пресьвітлі цареві очі».