Розділ «1860»

Сліпа була єси, незряща,

Недвига серцем; спала день

І спала ніч. А кругом тебе

Творилося, росло, цвіло,

І процвітало, і на небо

Хвалу Творителю несло.

А ти, кумасю, спала, спала,

Пишалася, та дівувала,

Та ждала, ждала жениха,

Та ціломудріє хранила,

Та страх боялася гріха

Прелюбодійного. А сила

Сатурнова іде та йде,

І гріх той праведний плете,

У сиві коси заплітає,

А ти ніби недобачаєш:

Дівуєш, молишся, та спиш,

Та Матер Божію гнівиш

Своїм смиренієм лукавим.

Прокинься, кумо, пробудись