Поезія 1847 – 1861
Мені здається, я не знаю,
А люде справді не вмирають,
А перелізе ще живе
В свиню абощо, та й живе,
Купається собі в калюжі,
Мов перш купалося в гріхах.
І справді так. Мені байдуже
За простих сірих сіромах,
Вони і Господом забуті.
Так що ж мені тут гріти-дути!
А де оті?? Невже в сажах
Годує хам собі на сало?
А може, й так? Добра чимало
Вони творили на землі,
Ріками сльози розлили,
А кров морями. Люде знають,
Кого годують, доглядають.
І що ж ви скажете: за славу
Лили вони моря кроваві
Або за себе? Ні, за нас!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Поезія 1847 – 1861» автора Шевченко Тарас Григорович на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „1850“ на сторінці 16. Приємного читання.