Розділ «III. ЕСТЕТИЧНІ ОСНОВИ»

Захід сонця, улюблений малярський сюжет, він, хоч і сам маляр, рисує ось яким наскрізь драматичним способом:

За сонцем хмаронька пливе,

Червоні поли розстилає,

І сонце спатоньки зове

У синє море, покриває

Рожевою пеленою.

У нього «очерет без вітру гнеться», у нього український пейзаж виглядає ось як:

Он гай зелений похиливсь,

А он з-за гаю виглядає

Ставок, неначе полотно.

А верби геть понад ставом

Тихесенько собі купають

Зелені віти.

Таких прикладів у самого Шевченка можна би ще назбирати чимало, не говорячи про інших великих поетів. І прошу завважити, що в більшині приведених ось тут прикладів ми маємо діло не з порівняннями, не з символікою, не з навмисними поетичними образами; поет силкується якнайпростіше передати те, що бачить чи то на ділі, чи в своїй уяві, силкується малювати, але малювати способом, властивим поетові, не малпуючи маляра. Я наведу ще для характеристики сеї прикмети поетичної творчості – малювання ліній і контур при помочі рухових образів – два славні уступи з Гомерової «Іліади» – опис Пандарового лука і Ахіллового щита. Змалювати лук – для маляра найпростіша річ, се його домена. Натомість для поета, коли він хоче бути пластичним і дати не сам холодний опис і вимір, а дійсний образ, се велика штука. Гляньмо, як доконує сеї штуки батько грецької епопеї:

Швидко гладеньку стрільбу він ухопив, що точена з рога

Цапа гірського, якому він сам колись груди прострілив,

Як із скали скакав; там, у захищенім місці засівши,

Стрілив у груди йому, він затрепавсь і впав на каміння.

Роги йому з голови виростали на п'ядей шістнадцять.

Виточив їх і управив мистець рогового майстерства,