Розділ «ДІЯ ДРУГА»

Ті ж, без зборщика.

Олена. Мамо, що ж це з нами буде?

Стеха. Думай вже ти, доню, а мені вже лихо зовсім памороки забило! Як казали люди, то так, мабуть, і є: що покинув нас Андрій на віки вічні!..

Олена. Страшно, мамо, страшно!

Стеха. Одна тепер надія на Йосипа Степановича!

Олена. Ох, не кажіть мені про нього, не нагадуйте!

Стеха. Сперечайся, сперечайся, доки під тином не опинишся!

Олена. І це мати, мати рідна таку раду подає.

Стеха. Краще сором, ніж голодна смерть!..

Олена (сама з собою). Завтра виженуть з хати!.. Куди ж підемо, на вигін, попід тини?.. Де ж ти, Андрію, де ж ти, порадо моя?

Стеха. Байдуже йому за нас!

Олена (ламає руки). Пекельна ваша мова!.. Отруїть краще мене, ніж я маю зламати закон!..

Стеха. Тебе струїть, а самій куди подітись з трьома діточками малими? Чи всіх повбивати, а потім з кручі униз головою?!

Олена. Не знаю, нічого не знаю, нічого не урозумію!.. Спитала б я у серця, коли ж воно мовчить, давно його не чую, немов воно завмерло! Одна надія ще тілько живе!.. Мамо, не сумуйте, Андрій вже недалеко! Ось-ось незабаром він прийде!.. Сьогодні писар приїхав з города, може, лист привіз від Андрія!.. Побіжу я та спитаю!.. Серце моє завмершеє, що ти мені звішуєш: чи горе, чи радість? (Вибігла з хати).

Стеха (сама). Щодня у нього щось таке неподобне твориться!.. Бідна, бідна дитино моя!.. Зсушила тебе журба, зв'ялила недоленька!.. (Ламає руки). Чи ми в чім кого укривдили, чи прогнівили, що з явилася така напасть, котра примушує нас до наглої смерті?.. Чи вже ж і досі караюсь я за те, що послухала колись нерозумного дівочого серця і пішла на гріх; за те, що колись покохала нерівню і, забувши сором і тебе, боже милосердний, мало не занапастила свою душу? Карай, карай мене, мій нещасний талану! Мало, ще мало я покарана! (Ридаючи, пада на стіл).

ЯВА 3

Входить Бичок.

Бичок. Чого ти, стара, щодня голосиш?

Стеха. Хто чим багатий, з тим і цяцькається…

Бичок. Чув я, що хату твою хочуть цінувати?.. Шкода, шкода! Бач, дочка твоя не веліла мені і на поріг показуватись, а я таки прийшов: не можу я бачити людину у нужді, у горі і щоб не дати допомоги або ради розумної… А де ж дочка твоя?