Розділ «Українська мелодія»

«Ні, мамо, не можна нелюба любить!

Нещасная доля із нелюбом жить.

Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти!

Хай лучче я буду ввесь вік дівувати!»

«Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?

Мені в домовину лягати пора.

Як очі закрию, що буде з тобою?

Останешся, доню, одна, сиротою!

А в світі якеє життя сироті?

І горе, і нужду терпітимеш ти.

Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу.

Стогнать під землею, як горлиця, стану».

«О, мамо, голубко, не плач, не ридай,

Готуй рушники і хустки вишивай.

Нехай за нелюбом я щастя утрачу;

Ти будеш весела, одна я заплачу!»

Ген там, на могилі, хрест Божий стоїть.

Під ним рано й вечір матуся квилить:

«О, Боже мій милий! що я наробила!