Розділ «Подорож до моря»

От і берег видко! прибули ми хутко.

Ой вже сонечко яснеє та стало на межі,

Освітило аккерманські турецькії вежі.

Сі круглії вежі й високії мури —

Страшні та суворі, непевні, понурі,

І скрізь у тих мурах стрільниці-бійниці,

При вежах тих сумні «темнії темниці».

В сих темницях колись наші та приймали горе,

Слали думки крилатії через сине море…

У темних темницях нема ні віконця,

Не видко з них світла ні ясного сонця!

А світ такий красний, хороший, розкішний!

Під ясним промінням лиман такий пишний.

Його хвиля край берега ясно так синіє,

А дедалі ледве-ледве, мов туман, леліє…

Глянуть на лиман той, – втішається око!

Колись його хвилі вкривались широко

Тими байдаками, легкими чайками,

Що плили на сей бік та за козаками:

Швидко рідних визволяти козаки летіли…