Розділ «Зоряне небо»

Он зоря покотилась, – то гірка

Докотилась сльозина небесна.

Так, сльозина то впала. То плаче

Небо зорями-слізьми над нами.

Як тремтить теє світло! Неначе

Промовля до нас небо вогнями.

Горда, ясна, огнистая мова!

Ллється промінням річ та велична!

Та ми прагнем лиш людського слова,

І німа для нас книга одвічна…

* * *

Єсть у мене одна

Розпачлива, сумна,

Одинокая зірка ясная;

Сеї ж ночі дарма

її кличу, – нема!

Я стою у журбі самотная.

І шукаю вгорі

Я тієї зорі:

«Ох, зійди, моя зірко лагідна!»