Розділ «Третій жмуток (1896) »

І щоб краси не бачив ум,

І щоби уст цурався сміх,

І від повік би сон відбіг,

Тюрмою б весь зробився світ

І в лоні мами гиб би плід —

І сей проклін, душе моя,

Хотів на тебе кинуть я

За насміх твій, за весь твій чар,

За той болючий, клятий дар —

З тернових колючок букет.

Та в серці мойому поет

Бунтуєсь, плаче, мов дитя,

Для нього ти краса життя,

Струя чуття, пісень пора —

Проклін у горлі завмира.

* * *

Тричі мені являлася любов.

Одна несміла, як лілея біла,

З зітхання й мрій уткана, із обнов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.