Розділ «PROFUNDIS»

Що в неї яблучка є золоті.

Кому вона те яблучко дарує,

То той весь вік щасливий, і здоров,

І гарний – гарний буде всім на диво.

Але ті яблучка лиш для дівчат.

– Я хоцу яблуцка! – Заплакав хлопець.

– Не плач, дурний, лиш не забудь просити, —

Я вставлюсь вже, щоб і тобі дала.

А як по яблучку такім дістанем,

То вернемо додому і нікому

Не скажемо. Не скажеш?

– Ні не сказу,

– Ну, пам'ятай! А скажеш – відберуть.

Чи так?

– А так, – рік хлопець. І пішли.

Пройшло чимало літ від того дня.

Далеко над сподівання дітей

Тяжкою вийшла й довгою дорога

До сонячних палат. І трави й ниви,

І небо, й сонце – все, усе змінилось