Розділ «PROFUNDIS»

Хвилі – то життя, то гріб мій, пестощі і смерть моя;

Понад власним гробом вічно ховзаюсь тривожно я.

Поки лиш живу правдиво, поки гріб той підо мною:

Вітер гонить, хвиля ломить – і я вже на дно пішов.

Що ж тут думать, що тужити, що питатися про ціль!

Нині жити, завтра гнити, нині страх, а завтра біль.

Кажуть, що природа – мати нас держить, як їм там тре,

А в кінці мене цілого знов до себе відбере.

Що ж тут думати? Тримає,то тримає, а візьме,

То візьме – ні в сім, ні в тому не питатиме мене.

Непогідний, несвобідний день мій, вік мій: жий чи гинь —

Все одно! Шукати цілі? Вік борись, плисти не кинь!"

Хвиля весело плюскоче та леститься до човна,

Ніжна, мов дитина, шепче і пришіптує вона:

"Човне-брате, втіх шукати серед смерті, верх могил —

Се ж не горе! Глянь на море, кілько тут несесь вітрил!

Не один втонув тут човен, та не кожний же втонув;

Хоч би й дев'ять не вернуло, то десятий повернув

І дійшов же до пристані. Та ніде той не дійде,

Хто не має цілі. Човен, як пливеш, то знай же, де!