Розділ «ФАНТАСТИЧНЕ ОПОВІДАННЯ»

«Нарешті він це зробив. Мені не легко було його підтримувати, але нарешті він це зробив — і то зненацька. Він був зневірився зовсім, у нас була навіть сцена, і потім він прикро обірвав і попрохав мене повторити всю процедуру поволі, так, щоб він міг бачити. «Я гадаю, — казав він, — якби я міг бачити, я б ураз упізнав би, де я робив неправильно». І він упізнав. «Я знаю», — сказав він. — «Що ви знаєте?» — спитав я. — «Я знаю», — повторив він. Потім він сказав сварливо: «Я не можу, коли ви дивитесь на мене — не можу та й все; почасти це мені й заваджало увесь час. Я такий нервовий суб'єкт, що ви мене збиваєте з пантелику». Ну, ми посперечались трохи. Ясна річ, я хотів дивитись; але він був упертий як ішак, і раптом я відчув, що стомився як собака; він мене вимотав. «Гаразд, — сказав я, — я не буду на вас дивитись» — і повернувся до дзеркала на гардеробі коло ліжка.

Він почав робити дуже швидко. Я намагався стежити за ним у дзеркало, щоб побачити, що саме було неправильно. Він крутив руками отак і отак, і отак і потім з силою зробив останній жест — ви стоїте випроставшись і одкриваєте обійми, і так, бачите, він стояв. А потім він уже не стояв. Він не стояв. Його не було. Я повернувся від дзеркала до нього. Нічого не було. Я був сам з тремтячими свічками й розгубленими думками. Що сталося? Чи сталось що-небудь? Може, я спав?... І тут з якоюсь абсурдною нотою довершености годинник над ґанком вирішив, що наспів час пробити годину першу. Отак: — Пінг! І я був такий серйозний та тверезий як суддя, все віскі й усе шампанське зникло в безмежному просторі. Химерне почуття, скажу вам, гаспидськи химерне. Химерне! Клянусь Богом!»

Він подивився на попіл від своєї сигари.

«Це все, що було», — сказав він.

«А потім ви пішли спати?» — спитав Івенс.

«А що ж я ще мав робити»?

Я подивився в вічі Вішеві. Нам хотілося поглузувати, але щось таке було, щось було, мабуть, у голосі й поводженні Клейтона, що сковувало наше бажання.

«А щодо отих пасів?» — сказав Сандерсон.

«Мені здається, я міг би їх зараз повторити».

«О!» — сказав Сандерсон; витяг ножа й сів виколупувати сажу з своєї люльки.

«Чого ж ви їх оце не повторите?» — сказав Сандерсон. закриваючи свого ножа так, що він клацнув.

«Я саме це збираюся зробити», — сказав Клейтон.

«Вони не дадуть ефекту», — сказав Івенс.

«Коли б вони дали...» — натякнув я.

«Знаєте, я за те, щоб ви не робили цього», — сказав Віш, витягуючи ноги.

«Чому?» — спитав Івенс.

«Я за те, щоб він не робив», — сказав Віш.

«Але він не запам'ятав їх як слід», — сказав Сандерсон, пхаючи забагато тютюну в свою люльку.

«Все 'дно я проти цього», — сказав Віш.

Ми поспорилися з Вішем. Він сказав, що для Клейтона повторити ці жести було б неначе глумитись з серйозної речі. «Але ж ви не вірите?..» — спитав я. Віш позирнув на Клейтона, що дививсь неодривно на вогонь, зважуючи щось у мізкові. «Я вірю, більш як наполовину, в усякім разі, я вірю», — сказав Віш.