TextBook «Спробував! — сказав Сандерсон. — Як?»
«Паси», — сказав Клейтон.
«Паси?»
«Складна система жестикуляції й пасів руками. Отак він прийшов і так він мав вибратись назад. Боже! яка мені була морока!»
«Але як могла будлі-яка система пасів?..» — почав я.
«Дорогий друже, — сказав Клейтон, повертаючись до мене й кладучи сильний наголос на деякі слова, — ви хочете, щоб я все пояснив. Я не знаю, як! Все, що я знаю, це те, що треба робити... принаймні, що він зробив кінець кінцем. Бо через страшенно довгий час він зробив паси правильно і зник.
«Чи ви, — сказав Сандерсон, — спостерегли, які паси?»
«Так, — сказав Клейтон і ніби замислився. — Це була страшенно химерна річ, — сказав він. — Ми були вдвох, я і цей розпливчастий привид у цій мовчазній кімнаті в оцім мовчазнім порожнім готелі, в оцім мовчазнім місті, в п'ятницю, вночі. Ані звука, окроме наших голосів та його дихання під час, коли він робив паси. Горіли дві свічки — одна коло ліжка й друга на туалетнім столикові — це було все, і час від часу одна чи друга спалахувала високим тонким, здивованим полум'ям на кілька секунд. А тут робилися химерні речі. «Я не можу, — казав він, — я ніколи...» І раптом він сів на маленькому дзиґликові коло ліжка й почав ридати й ридати. Боже, яке воно було змучене і базпорадне.
«Спробуйте підтягтися, взяти себе в руки», — сказав я і спробував хлопнути його по спині... але моя проклята рука пройшла крізь нього. Під цей час я, бачите, вже зовсім не був такий нечувственний, як отам на ґанкові. Я вповні відчував химерність становища. Я згадую, що смикнув руку геть од нього, аж затремтів сам і одійшов до туалетного столика.
«Візьміть себе в руки, — сказав йому я, — і спробуйте». І щоб допомогти йому, я теж почав пробувати й собі.
«Що? — сказав Сандерсон. — «Паси»?
«Так, паси!»
«Але...» — сказав я, під впливом непевної думки, яку сам не міг ухопити деякий час.
«То цікаво, — сказав Сандерсон, стромляючи пальця в свою люльку. — Ви хочете сказати, що оцей ваш привид усунув...»
«Зробив усе, що міг, щоб усунути цей проклятий бар'єр? Так!»
«Він цього не зробив, — сказав Віш. — Він не міг. Інакше ви щезли б теж».
«От, тож-то й є», — сказав я, знаходячи, що моя блудлива думка знайшла собі вираз у словах.
«От, тож-то й є», — сказав Клейтон, глядячи на вогонь замріяними очима.
На коротку мить усі замовкли.
«І нарешті він зробив це?» — спитав Сандерсон.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Як будується оповідання. Аналіза прозових зразків» автора Йогансен М.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ФАНТАСТИЧНЕ ОПОВІДАННЯ“ на сторінці 5. Приємного читання.